Грунтовні відповіді на проблемні питання платників податків, які надійшли голові ДПС у Дніпропетровській області Куслію В.О. під час особистої зустрічі 08 лютого 2012 року з представниками підприємницьких кіл Дніпропетровського регіону
1. Может ли предприятие на общей системе налогообложения относить на расходы стоимость реализованного товара, приобретенного в 2012 г. у физ. лица на едином налоге (2 группа - розничная и оптовая торговля). В какой отчетности указываются доходы-расходы предприятия в разрезе контрагентов -единоналожников?
Відповідно до Закону Українивід 04.11.2011 р. N4014-VI - п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, яким було встановлено обмеження щодо витрат, понесених у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації) виключено з 1 січня 2012 року. Починаючи з 01 січня 2012 року витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок, враховуються у складі витрат платника податку. При цьому платники податку разом з відповідною податковою декларацією подають органу ДПС перелік доходів та витрат платника податку в розрізі контрагентів – платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом (абз. 2 та 2 п.152.3 ст. 152 ПКУ).
2. Единоналожник 3 группа:
- Заполнение и ведение книги доходов?
- Где можно взять Приказ Минфина?
Платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
Платники єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат.
Форма книги обліку доходів та книги обліку доходів та витрат, порядок їх ведення затверджено наказом Міністерством фінансів України від 15.12.11 №1637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 р. за N 1534/20272.
З Наказом Міністерства фінансів України від 15.12.11 №1637 можно ознайомитися на сторінках веб-сайту ДПС України (sta.gov.ua) та веб-сайту ДПС у Дніпропетровській області (dpa/dp/ua).
3. Где найти информацию о ставках Единого налога в населенных пунктах Днепропетровской области (для целей мониторинга)?
На веб-сайте ДПС у Дніпропетровській області у розділі "Рішення місцевих рад" («Єдиний податок»).
4. Можно ли отнести к расходам предпринимателя находящгося на общей системе налогообложения аренду за 2011 год, за декабрь уплата в январе 2012 года, зарплату и ЕСВ работников за декабрь, выплаченных в январе 2012 года?
Відповідно до п. 177.4 ст.1 77 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ. Згідно із п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, п. 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138 ПКУ, до яких зокрема, включаються витрати на оперативну оренду основних засобів, витрати на оплату праці.
Згідно з п.153.7 ст. 153 розділу ІІІ ПКУ орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу (оренди) за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень. Враховуючи вищевикладене, сума орендної плати включається до витрат, які пов’язані з отриманням доходу, за умови, якщо ця сума підтверджена документально (договір оренди, квитанції, інш.) та таке майно використовується ним при здійснені підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 142.1 ст. 142 розділу ІІІ ПКУ фізичні особи – підприємці на загальній системі оподаткування мають право включити до складу витрат лише витрати на оплату праці, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру за умови документального підтвердження відповідних витрат. При цьому, витрати на оплату праці включаються повністю, без вирахування податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
5. Попадет ли ЕСВ, начисленный по итогам 2011 года за самого предпринимателя и будет уплачен в 2012 году в расходы предпринимателя?
Відповідно до п.177.4. ст.177 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ ПКУ. Згідно із ст. 143 ПКУ до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску передбачений Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.10 № 21-5 (далі – Інструкція). Відповідно до пп. 2.1.3 п. 2.1 розділу ІІ Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Згідно із п. 4.5 розділу IV Інструкції обчислення сум єдиного внеску категорією платників, зазначених у пп. 2.1.3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій та отриманих від податкових органів відомостей про результати перевірок діяльності таких осіб, що призвели до збільшення або зменшення розміру доходу, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, платники, визначені пп. 2.1.3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), за себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, сплачують єдиний внесок протягом року до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада у вигляді авансових платежів в розмірі 25 відсотків річної суми єдиного внеску, обчисленої від суми, визначеної податковими органами для сплати авансових сум податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним до 1 квітня року, наступного за звітним роком, на підставі даних річної податкової декларації.
Враховуючи вищевикладене, фізичні особи – підприємці на загальній систему оподаткування мають право включити до складу витрат суму єдиного внеску, які сплачувались протягом року у вигляді авансових платежів, за умови наявності підтверджуючих документів.
6. Каким образом начислять сбор за специальное использование воды юридическому лицу - плательщику единого налога?
Основними документами, що регулюють водні відносини в Україні є Водний кодекс України від 06.06.95 №213/95-ВР, із змінами та доповненнями (далі - ВКУ), Податковий кодекс України від 02.12.10 №2755?VІ, із змінами і доповненнями (далі – ПКУ), інші закони України та нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.
Відповідно до статті 48 ВКУ до спеціального водокористування відноситься забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами для задоволення питних потреб, а також для господарсько-побутових, промислових, сільськогосподарських та інших потреб на підставі дозволу та є платним.
Згідно із статті 42 ВКУ водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.
Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Згідно зі статтею 323 ПКУ платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Об’єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання (п. 324.1 ст. 324 ПКУ).
Згідно із підпунктом 324.4.1 пункту 324.4 статті 324 ПКУ збір не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок).
7. Чому податкові інспекції не приймають заяви суб’єктів господарювання на реєстрацію платниками податку на додану вартість в електронному вигляді? Даний вид послуги може унеможливити прояви корупції в органах ДПС.
Вимоги щодо обов’язкової та добровільної реєстрації суб’єктів господарювання платниками податку на додану вартість викладені у статтях 180-182 розділу V Податкового кодексу України (далі - Кодекс).
Порядок реєстрації платників ПДВ визначений у статті 183 Кодексу та Положенні про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.11.11 №1394 (набрав чинності з 16.12.11).
При цьому у відповідності до п. 183.7 ст. 183 Кодексу заява про реєстрацію особи як платника ПДВ подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником юридичної особи – платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до органу ДПС за місцезнаходженням (місцем проживання) особи.
У разі внесення змін до законодавства щодо можливості подання Реєстраційної заяви платника податку на додану вартість в електронному вигляді, в податкових органах відразу буде організовано приймання заяв з урахуванням таких змін.
8. Чи правомірно подання Уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправлення самостійно виявлених помилок, у якому декларується податковий кредит на підставі податкової накладної, по якій не минув термін позовної давності 1095 днів (наприклад грудень 2009 року)?
У відповідності до п. 14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу, який набув чинності з 1 січня 2011 року, податок на додану вартість – непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V «Податок на додану вартість» цього Кодексу.
Згідно п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту та дата виникнення права платника на віднесення сум податку до податкового кредиту регламентується статтями 198, 199 розд. V Податкового кодексу України.
Відповідно до Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1002 (зареєстровано в Мін’юсті України 29.12.2010 року за №1402/18697), отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток 2 до податкової накладної), ВМД, а також інші документи, на підставі яких здійснюється облік операцій з придбання товарів/послуг, відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.
Одночасно, пунктом 198.6 ст. 196 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
При цьому вимоги ст. 198 розд.V Податкового кодексу України застосовуються з 01.01.11 для всіх податкових накладних, незалежно від дати виписки (2010 чи 2011 роки), оскільки іншого положення розд. ХІХ «Прикінцеві положення» та розд. ХХ «Перехідні положення» не передбачають.
Водночас згідно приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (1095 днів)) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Поряд з цим, вимоги ст.50 розд. ІІ «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» Податкового кодексу України стосуються внесення змін до податкової звітності по всіх податках, зборах (обов’язкових платежах), в той час, як положення ст.198 розд.V – це спеціальні положення, які є обов’язковими для формування податкового кредиту, що відображається у податковій звітності з податку на додану вартість.
Виходячи з вищевикладеного, до формування податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ, поданій у періоді дії Податкового кодексу України за формами, затвердженими наказом №41, повинні застосовуватись положення п. 198.6 ст.198 Кодексу. Тобто декларування платниками податку на додану вартість у податковій звітності з ПДВ (шляхом подання податкової декларації або уточнюючому розрахунку), податкового кредиту, якщо з дати виписки податкової накладної минуло 365 календарних днів, є неправомірним.
9. Добрый День! Наше предприятие ( регистратор ценных бумаг) с этого года 2012 перешло на общую систему налогообложения (по требованиям НК п.291.5, 291.6 юр.лицо не должно являться регистратором ценных бумаг, для того, чтобы иметь право быть плательщиком ЕН).
Вопрос следующий: сейчас у предприятия числится дебиторская задолженность в размере 111690,76 (которая образовалась вследствие неплатежеспособности клиентов, когда мы являлись плательщиками Единого налога), имеем мы право списать эту задолженность? Если да, то за счет чего? (за счет резервного капитала, можно?). Общество будет закрываться в этом году, налоговые органы при проверке имеют право признать эту дебиторскую задолженность нашими доходами?
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99 р. № 237 (зареєстровано в Мін'юсті України 25.10.99 р. за № 725/4018, зі змінами та доповненнями, далі – П(С)БО 10), в якому п.4 визначено, що:
Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.
Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.
Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.
Методи визначення величини резерву сумнівних боргів встановлені п.8 П(С)БО 10.
Так, згідно п.11 П(С)БО10 виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.
Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.
Тобто, визначення суми резерву сумнівних боргів – необхідна умова діяльності будь-якого підприємства, яке має дебіторську заборгованість. Цей резерв створюється як джерело погашення частини дебіторської заборгованості, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.
Таким чином, визнана безнадійна дебіторська заборгованість відображається відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99 N 237, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 N 291 (рахунок 07 "Списані активи"), який призначено для узагальнення інформації про стан дебіторської заборгованості, списаної з балансу внаслідок неплатоспроможності боржників, та про суми невідшкодованих нестач і втрат від псування цінностей.
Зарахування на позабалансовий рахунок 07 суми здійснюється одночасно зі списанням суми нестач і втрат від псування цінностей та дебіторської заборгованості на витрати підприємства.
Облік списаної дебіторської заборгованості ліквідованої юридичної особи чи померлої фізичної особи на рахунку 07 припиняється за наявності даних про те, що відносно цього боргу не визначено правонаступника чи спадкоємця.
Підстава : лист МФУ від 07.09.2009 р. N 31-34000-10-10/23814
Що стосується податкового обліку, пунктом 14.1.11. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-ІV (із змінами та доповненнями, далі – ПКУ) дано визначення ознак безнадійної заборгованості.
Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості визначений п.159.1 ст.159 ПКУ ( у разі здійснення заходів щодо стягнення боргів до набрання чинності розділом ІІІ ПКУ – застосовується п.5 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення ПКУ).
Підпунктом 14.1.56. п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Порядок визначення доходів та їх склад, порядок визнання доходів врегульовані ст. 135,137 ПКУ.
Таким чином, суми списання дебіторської заборгованості за рахунок резервів – частини власного капіталу підприємства, зокрема резерву сумнівних боргів, які відображаються у бухгалтерському обліку, не впливають на доходи або витрати підприємства у податковому обліку.
10. Чи може підприємець займатися адвокатською діяльністю із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності?
Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України від 19.12.92 №2887-XII «Про адвокатуру» (діла – Закон №2887), іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об’єднань.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №2887 адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.
Так, згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Тобто, діяльність адвокатів відноситься до незалежної професійної діяльності.
Одночасно фізична особа не може бути фізичною особою – підприємцем та фізичною особою, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність).
Тому, якщо Ви маєте намір провадити незалежну професійну діяльність (займатися адвокатською діяльністю), Ви повинні встати на облік як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність, в органі державної податкової служби за місцем постійного проживання та отримати довідку про взяття на облік, в якій обов’язково вказується вид професійної діяльності «Адвокат». В цьому випадку на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності не розповсюджується.
11. Чи може підприємець, що працює на «радіоринку» (приміщення Льодового Палацу), бути платником єдиного податку першої групи?
Податковим кодексом України встановлено, що до платників єдиного податку, які відносяться до першої групи належать фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень.
Тобто застосування першої групи, зокрема, можливо лише при роздрібній торгівлі саме з торгівельних місць на ринках.
«Радіоринок», розміщений у приміщенні Льодового Палацу, не відноситься до переліку ринкових об’єктів міста Дніпропетровська, відповідно інформації, наданої Департаментом споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради.
Тому Ви не можете бути платником єдиного податку першої групи.
12. До якого числа подається декларація платником єдиного податку другої та третьої груп та в який термін єдиний податок сплачується?
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку другої та третьої груп є календарний квартал.
Так, платники єдиного податку другої та третьої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, а саме протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу.
Щодо сплати єдиного податку, то якщо платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця, то платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
13. Чи можливо протягом року переходити зі спрощеної системи оподаткування на загальну та навпаки?
Так, можливо. Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів.
Для відмови від спрощеної системи оподаткування суб’єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу державної податкової служби заяву.
Разом з тим, суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів (на загальній системі оподаткування), може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.
Тобто перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності здійснюється один раз протягом року.
14. При здійсненні оренди майна у фізичної особи, на який код бюджетної класифікації податковим агентом здійснюється перерахування податку на доходи фізичних осіб?
У 2012 році в даному випадку код класифікації доходів бюджету 11010400 - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата.
15. Чи потрібно мати книжки для найманих осіб підприємцям третьої групи платників єдиного податку?
Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.12.11 №1637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 27.12.11 за №1534/20272.
Ведення книги обліку доходів окремо для найманих осіб не передбачено.
16. Чи може підприємець – платник єдиного податку надавати в оренду житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, та нежитлові приміщення, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів, не як підприємець, а як фізична особа?
Згідно з Цивільним кодексом України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.
Господарським кодексом України від 16.01.03 №436-ІV, із змінами і доповненнями (далі - ГКУ) визначено загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання.
Згідно п.1 ст. 179 ГКУ майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (п. 7 ст. 179 ГКУ).
Відповідно ч. 1 ст. 181 ГКУ господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Здавання в оренду власного нерухомого майна може здійснюватися фізичними особами як у межах підприємницької діяльності, так і шляхом виконання норм пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу без реєстрації орендодавця як фізичною особою - підприємцем.
Тобто, фізична особа самостійно вирішує питання щодо надання в оренду власного нерухомого майна як фізична особа, або як фізична особа – підприємець.
Відповідно до пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платником єдиного податку фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
Що стосується оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від надання в оренду нерухомості, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об’єктів нерухомості є орендар.
При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ від 29.10.11 №1253), виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади.
Доходи фізичних осіб, отримані ними у вигляді орендної плати від надання в оренду нерухомості, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.
Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець. При цьому такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені цим Кодексом для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу, сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов’язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації.
17. Приватний підприємець – платник єдиного податку другої групи, обсяг доходу не перевищує 1 млн. грн. Чи зобов’язаний він при досягненні обсягу доходу 300000 грн. бути платником ПДВ?
Податковим кодексом України визначено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності по кожній з груп платників єдиного податку, зокрема:
до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000 000 гривень.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005). Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи.
Тому, якщо дохід перевищує 300000 грн. та одночасно не перевищує 1 млн. грн. та виконуються інші умови перебування на другій групі, Ви можете бути платником єдиного податку другої групи без обов’язкової реєстрації платником податку на додану вартість.
У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку (п. 181.1 ст. 181 ПКУ).
Управління взаємодії із засобами масової
інформації та
громадськістю
ДПС у Дніпропетровській області
