Please wait...
Хоча уряд не визначив реформування податкової та пенсійної сфер буття українського суспільства своїм головним пріоритетом, декілька груп в Україні та окремі фахівці намагаються розробляти, пропонувати та лобіювати свої рішення у реформуванні окремих податків та соціального внеску. При цьому, звичайно ж, методологічної єдності не спостерігається. І це дуже погано, бо реформа податкової та пенсійної сфер – це одна реформа, оскільки і податки, і внески у солідарні фонди суспільного споживання мають одне і те ж джерело фінансування. До того ж більшість розробників-реформаторів у якості обґрунтування своїх пропозицій називають виключно ті чи інші проблеми чи потреби бізнесу. А реформування цієї сфери буття українського суспільства обмежувати лише потребами та інтересами бізнесу не можна: економіку створює все суспільство, а не тільки бізнес.
Саме реалізована в економіці суспільно корисна праця є джерелом фінансування усіх без винятку економічних процесів, в тому числі зобов'язань, які встановлює держава і тим перерозподіляє її частину на користь інших осіб. Частина державних податкових вимог припадає, звичайно ж, і на прибуток, проте для його утворення необхідні належно облаштовані умови функціонування праці, оскільки вона не лише створює товари і послуги, а й визначає платоздатність середовища їх збуту. Інших поточних джерел фінансування не існує: разом вони складають додану вартість. Тому саме перерозподіл праці має найвищий суспільний та економічний пріоритет.
Будь-які "нарахування" на заробітну плату є прихованим відособленням її частини (частини реалізованої праці) від доходів працівника. Цим порушується приватний характер праці: обмежується право працівника на використання частини його праці за власними пріоритетами його сім”ї та родини в реальному часі, а якщо він не доживе до пенсії або нетривалий час скористається пенсією "від держави", – гроші будуть втрачені. Потенційна капіталізація цих коштів за час трудового стажу буде втрачена гарантовано: платити у вигляді відсотків за використання цих коштів не передбачено у принципі.
Утворення значних за обсягом фондів суспільного споживання є одним з "геніальних винаходів" соціалізму, коли приватна власність "не створювалася", а частина доходів сімей та родин вилучалася на створення соціалістичної власності. І до цього часу ці відносини в Україні не реформовані. А працівник навіть ні про що й не здогадується. Навіть роботодавець! Проте, ані суспільство, ані економіка з цим "жити" не можуть: порушується взаємодія ключових для українського суспільства інститутів: сім'ї, родини, громади, праці, нагромаджень та приватної власності.
Тому, при напрацюванні законодавчих змін у податковій та пенсійній сферах України треба обов'язково враховувати, що джерелом фінансування для "нарахувань" на зарплату є виключно та сама заробітна плата. І обов’язково розглядати суспільство, як самоврядну систему, що створює свою економіку.
Для гармонізації інтересів у відносинах суспільства та бізнесу важливою є міра перерозподілу кожного з двох елементів доданої вартості – праці та прибутку – і те, що вона повинна бути співставною для кожної з цих її складових. Це забезпечить рівномірність перерозподілу доданої вартості, як цілісної економічної категорії, а відтак - гармонічність суспільних відносин.
Розрахунки ж показують, що в діючих умовах жодної співставності нема. Натомість є глибока диспропорція! В той час, коли прибуток перерозподіляється на 50%, легально реалізована праця перерозподіляється на 150%! Точніше – в чинному законодавстві України існує вимога віддати в податки та солідарні соціальні фонди 150% легальної зарплати. І це при тому, що ще більш як 100 років тому доведено: межею вилучення у цьому випадку є 32%. До того ж цією межею лімітується вилучення коштів на потреби усіх рівнів суспільної побудови: сім'ї, громади та держави.
Вказана диспропорція в перерозподілі праці є причиною глибокої тінізації української економіки, корумпованості суспільства внаслідок дискредитації інституту праці, постійної інфляції та неплатежів, нестабільності національних грошей..., руйнування українського суспільства у моральному та фізичному сенсах. Економіка України "функціонує" без поточного легального джерела фінансування суспільних та економічних процесів. Україна, як держава і як суспільство, не може ані виробляти конкурентоздатну продукцію, ані заробляти в легальному полі.
Хоча вказана диспропорція створює ще багато проблем для українського суспільства та його економіки, вважаю за необхідне підкреслити і наголосити: становище з законодавчим регулюванням відносин обміну працею та її перерозподілу є причиною протистояння суспільства і влади, яке знайшло свій прояв у всіх Майданах часів Незалежності, а також - сьогоднішніх подій на сході України. Чим більше сім'ї та родини залежні від доходів, отриманих від найманої праці (а саме такими є сімейні бюджети промислових районів Сходу), тим у гіршій ситуації вони опиняються: сімейні бюджети хронічно порожні… і просвітку не видно. Тому російська пропаганда лягає на набагато більш плідний ґрунт, ніж у центрі та на заході України, де структура зайнятості робить суспільство менш чутливим до цього перекосу в регулюванні суспільних відносин.
Для належного реформування відносин перерозподілу праці в Україні вважаю необхідним громадянському суспільству докласти зусиль до вироблення спільної з урядом концепції та цілісної державної програми реформування податкової та соціально-пенсійної сфер, яку можна було б розглядати, як технічне завдання для напрацювання конкретних законопроектів.
З цією метою пропоную провести 2-3 тематичних круглих столи на урядовому майданчику "Центр Підтримки Реформ" з залученням представників як експертних середовищ, так і уряду. Тоді є шанс, що люди прийдуть на цей захід "кожен зі своїм", а підуть – "з нашим".
Дуже важливою є участь ЗМІ у висвітленні як самого перебігу цих круглих столів, так і результатів їх роботи, щоб суспільство змогло краще усвідомити причини проблем та пропоновані шляхи їх подолання.
Володимир Щербина,
м. Львів,
Товариство "Мале Коло",
Група "Народний Суверенітет".
