Уроки для начинающих предпринимателей

Меню

Рассылка новостей




Уголок потребителя

21.04.2017

СУД: Договор не может быть фиктивным, если хотя бы одна из сторон имела умысел на наступление юридических последствий указанных в договоре (ухвала від 21 березня 2017р. у справі № 175/1945/16-ц)

Завантажити скани документів:
1.jpg
2.jpg
3.jpg
4.jpg
5.jpg
6.jpg
7.jpg
8.jpg

Фабула судебного акта: Вступление от «Протокол»: По совету адвоката должник  по суду с целью не лишиться бытового движимого  имущества составил договор дарения, по условиям которого подарил это имущество своей будущей жене. Взыскатель попытался признать этот договор дарения недействительным как фиктивный, но суд не нашёл для этого оснований. Имеет место очевидная ситуация, когда де-факто должник с помощью бумажек просто уклоняется от возврата денег за счёт взыскания имущества, а де-юре это выглядит как договор дарения и защита прав собственника. Самое интересное, что к сожалению не существует какого либо действенного правового механизма в данном случае как защитить права взыскателя. 

Комментарий адвоката Шахторин Артем Сергеевич:

К нашему клиенту Ж. предъявлен иск о признании договора дарения предметов бытового назначения недействительным. 

Договор заключен в простой письменной форме между Ж. и Ч. (которая в дальнейшем стала женой), по условиям которого, Ч. приняла от Ж. в дар бытовую технику, указанную в договоре. Договор вступил в силу и сторонами не обжаловался. 

Истец З. считая, что договор заключен с целью уклонения от гражданской ответственности моего клиента Ж., обратился в суд с соответствующим иском о признании его фиктивным в порядке, предусмотреном ст. 234 ЦК Украины. Аргументировал свои требования домыслами и догадками и тем, что заключение такого договора лишено логики и здравого смысла. 

Подготовив возражения против иска, ссылаясь на то, что для признания договора фиктивным нужно установить умысел всех сторон сделки, было донесено до суда, что такой договор не может быть признан фиктивным так как стороны хотели наступления именно таких последствий. Кроме того ссылаясь на правовую позицию ВСУ, который разъяснил, что истец, который обращается в суд с иском о признании сделки фиктивной, должен доказать суду отсутствие у всех участников сделки намерения создать юридические последствия (дело №6-197цс14)

Решением суда первой инстанции, которое оставлено без изменений апелляционным судом, отказано в удовлетворении исковых требованиях З.

Источник: semeyniyadvokat.blogspot.com

Аналізуйте судовий акт: Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (висновок ВСУ у справі № 6-133цс12)

Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Перепродаж не врятував: комунальна нерухомість витребувана судом у останнього власника в ланцюжку (ВСУ у справі № 3-604гс16 від 5 жовтня 2016 р.)

  

                                                                    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/758/17 Справа № 175/1945/16-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А.        Доповідач - Демченко Е.Л.      

Категорія 21                                                                                                  

  

У Х В А Л А

                                                                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

          головуючого - судді Демченко Е.Л.

          суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

          при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

     У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, мотивуючи тим, що 12 червня 2014 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області були задоволені його позовні вимоги до ОСОБА_4 та стягнуто з останнього на його користь 101.000 грн.

Зазначав, що при виконанні рішення суду в рамках виконавчого провадження державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_4 складено акт опису і арешту майна та накладено арешт на майно.

Вказував, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 під час виконання рішення суду заявила, що дане майно належить їй на праві приватної власності, на підтвердження чого пред'явила договір дарування предметів побутового призначення від 24 січня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_4

Посилаючись на те, що даний договір є фіктивним, оскільки його укладено з метою приховати належне боржнику ОСОБА_4 на праві власності майно, просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування предметів побутового призначення від 24 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_2, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.

     Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.    

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 24 січня 2013 року між  ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування предметів побутового призначення.

Предмети побутового призначення, які перелічені в договорі дарування у повному обсязі перевезено до квартири, де була зареєстрована та фактично мешкала ОСОБА_3 АДРЕСА_1 у м.Дніпро (а.с.17-18).

03 травня 2014 року відповідачі по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_3 змінено на «ОСОБА_3» (а.с.16).

     Також в матеріалах справи міститься копія акту опису і арешту майна державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 16 грудня 2015 року, вчинений при примусовому виконанні рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2014 року про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 100.000 грн., на підставі якого 13 жовтня 2014 року було видано виконавчий лист (а.с.19-22).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог    ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування предметів побутового призначення був укладений сторонами, майно було отримано обдарованим та знаходилось тривалий час в її особистому користуванні, крім того зазначив, що спірний договір було складено до ухвалення рішення від 12 червня 2014 року про стягнення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.316-319 ЦК України правом власності є право особи на майно, що включає в себе право володіння, користування та розпорядження, якими така особа користується на власний розсуд.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі - що передбачено у ст.718 ЦК України.

Виходячи зі змісту статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди  щодо всіх його істотних умов.

Частинами 1-3,5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.205 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами, не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Таким чином, фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину.

Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач не був стороною оспорюваного договору дарування речей побутового вжитку, він був вчинений до ухвалення рішення про стягнення на його користь заборгованості, крім того він не довів належними та допустимими доказами його фіктивності.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, виключно державний виконавець вживає заходів стосовно його виконання.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Оскільки вимоги про визнання правочину недійсними можуть заявлятись сторонами правочину, то позивачам які не є стороною правочину слід довести, які саме їх законні інтереси було порушено вчиненням спірного правочину, чого позивачем зроблено не було.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

     Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

          Головуючий:                         Демченко Е.Л.

          Судді:                              Куценко Т.Р.

                                             Максюта Ж.І.          

Поделиться:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Количество просмотров: 297

Новый номер!

  • Регистрируем РРО
  • Зарплатные тонкости: совместительство и совмещение
  • Правила трудового распорядка: пример составления
  • Как возместить убытки
  • Закупка на рынке растительной продукции

 Подробнее...

Мы на Facebook

Архив новостей

Апрель 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Популярное