Уроки для начинающих предпринимателей

Уголок потребителя

Меню

Рассылка новостей




12.07.2018

У податкових спорах зловживання процесуальними правами переважно спостерігається з боку відповідачів – податкових органів, - О. Епель

Про застосування на практиці нового Кодексу адміністративного судочинства, розвиток електронного судочинства в Україні, використання практики Європейського суду справедливості вітчизняними судами, справи, що містять "іноземний елемент", - у ексклюзивному інтерв'ю TaxLink розповіла суддя Київського апеляційного адміністративного суду Оксана Епель.

Пані Оксано, судова реформа принесла чимало новацій у правила розгляду справ судами адміністративної юрисдикції. Так, було доповнено правило щодо розподілу тягаря доказування у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності cуб’єкта владних повноважень  (відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України суб’єкти владних повноважень не можуть посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення (наприклад, в основу ППР). Як Ви оцінюєте цю норму? Чи доводилось використовувати?

Одним з постулатів адміністративного судочинство була і залишається презумпція винуватості суб’єкта владних повноважень. Доречі, ця концепція повністю відповідає практиці ЄСПЛ (Наприклад, рішення ЄСПЛ від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції»).

Вважаю, що її уточнення шляхом запровадження наведеної Вами норми (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України), сприяє більш ефективній реалізації принципу офіційного з’ясування обставин справи та конкретизує коло доказів, які підлягають перевірці судом. Тому, така новація, на мій погляд, є доцільною і необхідною.

Звісно ж, при відправленні правосуддя мною у складі колегії суддів та іншими адміністративними судами положення абз. ч. 2 ст. 77 КАС України застосовуються у переважній більшості справ. Однак, на жаль, вимушена констатувати, що досить часто суб’єкти владних повноважень не виконують покладений на них обов’язок доказування в адміністративних справах та, подеколи, взагалі не доводять перед судом, на підставі чого ними прийнято оскаржуване позивачем рішення (вчинено дію чи допущено бездіяльність).

З огляду на викладене, вважаю, що внесення відповідних змін та доповнень до адміністративного процесуального законодавства є лише оновленням матеріальної бази, яка потребує якісної практичної реалізації. Лише тоді буде максимальний очікуваний результат.

КАС України тепер містить норму, яка забороняє зловживання процесуальними правами. Як часто вчиняють подібні дії платники податку та контролюючі органи у процесі розгляду податкових справ?

Так, дійсно, відтепер КАС України не тільки регламентовано неприпустимість зловживання процесуальними правами, а й визначено конкретні наслідки такої поведінки: залишення без розгляду або повернення, скарги, заяви, клопотання (ст. 45).

Аналіз судової практики та власний професійний досвід дозволяють стверджувати, що у податкових спорах зловживання процесуальними правами переважно спостерігається з боку відповідачів – податкових органів. Їх представники досить часто приходять у судові засідання не підготовленими, інколи взагалі не обізнаними з обставинами справи, не можуть не тільки пояснити, з чого виходив податковий орган при прийнятті оскаржуваного рішення, а й відповісти на найпростіші запитання колегії суддів по справі, просять відкласти судовий розгляд у зв’язку з тим, що в попередніх засіданнях приймав участь інший представник  й тощо.

Більш того, непоодинокими є випадки не лише зловживання вказаними особами своїми процесуальними правами, а й взагалі невиконання ними судових рішень про витребування доказів, за що, між іншим, законодавством передбачено можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Усе це призводить до затягування судового розгляду справи та зумовлює необхідність застосування судом відповідних заходів реагування. Доволі поширене є постановлення окремої ухвали. Наприклад, у 2016 році всього по Україні постановлено 1269 окремих ухвал, а в 2017 році цей показник збільшився до 1650. Київський ААС, в якому я працюю, у 2017 році постановлено 10 окремих ухвал.

Разом з тим, подеколи й позивачами також вчиняються дії, спрямовані на навмисне затягування судового розгляду. Як правило, це заявлення безпідставних відводів, вирішення яких за процедурою, визначеною ст. 40 КАС України в новій редакції, потребує передання справи на автоматизований перерозподіл для визначення складу колегії суддів, яким буде розглянуто таке питання, а потім, у разі відмови у відводі, повернення справи попередньому складу суду та призначення до судового розгляду.

Новий КАС також увів додаткову категорію засобів доказування – електронні докази. Які проблеми виникають при розгляді справ, в яких учасники подають докази в електронному вигляді?

Дякую за запитання, воно дійсно є «на часі». Сьогодні  інформаційні та комунікаційні технології все глибше проникають у всі сфери діяльності нашого суспільства. Життя не стоїть на місці і в епоху інформаційних технологій все більше послуг для громадян переходить в електронний режим. Не стала винятком і судова система. Збільшується потреба в оперативному доступі до актуальної інформації про рух судових справ, результати розгляду, можливості переглядати матеріали справи, прослуховувати записи із засідань, стороною в яких вони є. Звідси випливає висока значимість інформатизації судів, потреба впровадження в усіх без винятку судах інформаційних систем, які, з одного боку, дозволяли б вирішувати організаційні проблеми, а з іншого – на новому рівні вирішували б питання  інформаційного обслуговування громадян  та  налагодження прямого діалогу з громадськістю.

Законом України № 2147-VIII  від 03.10.2017 року було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів. 15.12.2017 р. ці зміни набрали чинності та стосуються, зокрема й можливостей електронного судочинства. У судах має функціонувати Єдина судова інформаційо-телекомунікаційна система (ЄСІТС). Однак наразі ця система ще не діє. Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2147-VIII вона має запрацювати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України  у газеті «голос України» та не веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС.

Разом з тим, наказом ДСА України від 31.05.2018 р. № 269 «Про внесення змін до наказу ДСА України від 23.03.2017 № 367» у 18-ти пілотних судах країни запроваджено тестування підсистеми ЄСІТС – «Електронний суд». Учасником даного проекту також є й Київський ААС.

Переведення судочинства в режим «Електронного суду» відбуватиметься поступово. Справи, розгляд яких розпочато за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і не закінчено, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку справу за матеріалами в електронній формі.

Тобто, наразі відбувається лише становлення електронного судочинства і будь-які підсумки підводи ще зарано. Втім, особисто я переконана, що дана новація все ж таки ввійде у повсякденне життя юридичної спільноти і всі ми зможемо оцінити її зручність та своєчасність.

При цьому, варто відзначити, що в зарубіжних країнах ідея електронного інформування зародилась у кінці вісімдесятих років минулого століття та стала популярною у більшості країн світу, зокрема у США, Канаді, Австрії, Австралії, Італії тощо. У деяких країнах, наприклад в Австрії, розвиток електронних технологій поставлений на такий високий рівень, що надає можливість не лише швидко та зручно обмінюватися документами у ході судового провадження, а й дозволяє суб’єктам владних повноважень оперативно збирати докази. Так, у ході робочого візиту до Німеччини делегації суддів з України, до складу якої я входила, було продемонстровано, яким чином органами Міграційної служби перевіряються доводи шукачів притулку: за особистою згодою таких осіб здійснюється повне зчитування інформації з їх електронних гаджетів (мобльних телефонів, планшетів тощо). З отриманих даних працівники Служби встановлюють соціальні зв’язки шукачів притулку та інші відомості, необхідні для встановлення їх реальних мотивів.

Тож, а для того, щоб електронні новації стали ефективними та практично застосованими в Україні, мусимо подбати про належне матеріально-технічне оснащення судів та органів влади і навчання працівників їх апаратів.

Необхідність використання практики Європейського суду з прав людини – вже давно навіть не питання. А як щодо практики Європейського суду справедливості?

Ссправа в тому, що визнання практики Європейського суду з прав людини як джерела права регламентовано на законодавчому рівні (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), а також її застосування судами при розгляді справ відповідає вимогам відповідних процесуальних законів.

Щодо ж до Європейського суду справедливості, то ним є Суд Європейського Союзу, функції якого та юрисдикція дещо відмінні від тих, які належать ЄСПЛ. Зокрема, Судом ЄС переважно здійснюється перевірка законності актів інститутів ЄС, забезпечення виконання зобов'язань державами-членами за договорами ЄС, інтерпретація права ЄС на прохання національних судів і трибуналів. Тож, його висновки у тих чи інших справах можуть мати для нас певний рекомендаційних характер, але у світлі положень ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» імперативом не є, а тому їх застосування наразі судами та іншою юридичною спільнотою скоріше за все можна охарактеризувати лише як ситуативне.

Які категорії спорів (у межах податкових) найчастіше зустрічаються Вам у роботі?

Податкові спори складають приблизно 30% справ, що розглядаються адміністративними судами. Переважно платники податків оскаржують податкові повідомлення-рішення про нарахування ПДВ та податку на прибуток, що приймаються контролюючими органами при виявленні податкового кредиту, сформованого на підставі безтоварних операцій.

Як правило, за наявності належним чином оформленої первинної документації та за відсутності вироку суду у відношенні посадових осіб суб’єкта господарювання (за ст.ст. 205, 212 КК України), судова практика йде на користь платника податків.

Разом з тим, починаючи з кінця 2015 року, досить часто фізичні особи звертаються до адміністративних судів за захистом своїх прав від незаконного нарахування ДПІ транспортного податку та податку на нерухоме майно: земельні ділянки, дома, квартири, нежитлові приміщення.

Зазначені податки є видами місцевих податків, які встановлюються рішеннями міських рад. Такі рішення мають бути офіційно оприлюднені до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому буде стягуватися відповідний податок. Тобто, щоб покласти на громадян обов’язок їх сплати, скажімо у 2015 році, зазначені рішення рад мали бути прийняті до 15.07.2014 р. Оскільки такі рішення приймалися радами лише у 2015 році, то по даним категоріям справ сформувалася усталена судова практика щодо протиправності нарахування ДПІ вказаних зобов’язань у 2015 році.

Крім того, на сьогодні вже є чітка правова позиція Верховного Суду щодо правових підстав для стягнення транспортного податку за 2016 та 2017 роки, яка засновується на тому, що для покладення на власника транспортного засобу обов’язку сплати такого податку контролюючий орган повинен використовувати інформацію Мінекономрозвитку щодо середньо ринкової вартості автомобіля, так як її розрахунок належить до дискреції саме вказаного суб’єкта влади. Податкові органи не наділені ані правом на здійснення такого розрахунку, ані на його коригування.

Водночас, аналізуючи та узагальнюючи судову практику по всім категоріям податкових спорів, можу констатувати, що 80% судових рішень приймаються на користь платників (позивачів) у зв’язку з допущенням податківцями чисельних процедурних порушень при проведенні відповідних перевірок та/або нарахуванні податкових зобов’язань.

Які останні тенденції щодо справ про нереальність господарських операцій у разі, якщо є вироки стосовно контрагентів? Верховний Суд так і не зміг виробити якогось остаточного бачення щодо цих спорів.

Сам лише вирок суду, постановлений у відношенні посадової особи контрагента позивача, не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій позивача і може бути прийнятий до уваги лише в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій. Варто зазначити, що така позиція висловлена в останніх рішеннях Верховного Суду (постанова ВС від 27.02.2018 р. у справі № 813/1974/17) та докорінно змінює правовий підхід, який існував до цього та засновувався на тому, що статус фіктивного підприємства в контрагента не сумісний з легальною господарською діяльністю позивача.

Для того, щоб доводи контролюючого органу про наявність вироку відносно контрагента позивача були прийняті судом і такий вирок був визнаний преюдицією щодо безтоварності операцій відповідач повинен довести, що між платником і його контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб’єктності свого контрагента (постанова ВС від 13.03.2018 р. у справі № 814/3520/13-а), контролюючий орган повинен ретельно дослідити всі вищезазначені аспекти, проаналізувати та зважити встановлені обставини і бути спроможним у суді довести свої висновки належними і допустимими, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказами.

При цьому, мушу констатувати, що досить часто податківцями здійснюється лише поверхневий огляд первинної документації, вишукуються її певні формальні недоліки, береться до уваги лише сам факт наявності вироку по контрагенту, без дослідження, що ж саме ним встановлено та чи взагалі стосується він позивача, і лише з цього робиться висновок про фіктив, що є неприпустимим, суперечить презумпції правомірності дій (рішень) платника, регламентованої ст. 4 ПК України.

До речі, про вищі судові інстанції та роль їх рішень у правозастосуванні. Перехідні положення КАС України передбачають обов’язковість врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховного Суду України (тобто ще «дореформенного»). Як Ви оцінюєте це правило?

Дійсно, перехідні положення КАС України регламентують обов’язковість врахування судами висновків Верховного Суду України, а частина 5 статті 242 КАС України – висновків нового Верховного Суду.

Вважаю, що такі норми націлені на єдність судової практики та вироблення усталених правових позицій, що, у свою чергу, спрямовано на досягнення правової визначеності у правовідносинах між особами і суб’єктами владних повноважень та на зменшення навантаження судів.

Це відповідає європейським стандартам, зокрема практиці ЄСПЛ, та сподіваюся, що призведе до скорочення кількості порушень законодавства, до підвищення гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів осіб та, відповідно, до зменшення кількості судових спорів.

Наскільки часто доводиться стикатися зі справами, які, так би мовити, містять «іноземний елемент» (постійні представництва нерезидентів, виплата доходів за кордон на користь нерезидента, трансфертне ціноутворення)? Яка специфіка розгляду таких спорів?

Останнім часом кількість таких спорів зростає та разом з іншими показниками демонструє розвиток міжнародного приватного сектора економіки за участі українського сегменту, експорту/імпорту та підприємництва взагалі.

Специфіка розгляду таких спорів у тому, що окрім Податкового кодексу України, слід застосовувати ряд інших міжнародних актів (конвенцій, договорів), якими врегульовується питання щодо подвійного оподаткування, встановлюються інші, подеколи менші, ставки податків та визначаються особливості їх сплати.

Крім того, за наявності сукупності певних умов у суб’єкта господарювання, діяльність якого, як Вами зазначено, містить «іноземний елемент», виникають додаткові обов’язки. Наприклад, якщо рівень його доходу перевищує 50 млн. грн., обсяг операцій перевищує 5 млн. грн. і його контрагент зареєстрований у державі, яка включена до відповідного переліку держав, затвердженого КМУ, то у такого суб’єкта господарювання виникає обов’язок подати звіт про контрольовані операції.

Переважна більшість спорів по даній категорії податкових справ виникає через те, що вказаний перелік іноземних держав періодично уточнюється КМУ. Так, подеколи під час операції в рамках трансфертного ціноутворення іноземний контрагент резидента може бути включений до цього переліку і резидент, здійснюючи операцію, законно розраховує на мінімізацію своїх податкових платежів шляхом використання ставки податку іншої країни, що є меншою ніж в Україні. Але потім, під час оподаткування такої операції, країна контрагента вже виключена КМУ з відповідного переліку і ДПІ виноситься відповідне ППР про збільшення платнику його зобов’язань.

Звісно ж, що в такому випадку діє принцип «законного очікування» та застосовуються ті норми, які діяли на момент вчинення господарських операцій та є найбільш сприятливими для платника.

Джерело

Поделиться:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

Количество просмотров: 240

Новый номер!

  • Уплата ЕСВ фермерами
  • Как предпринимателю стать плательщиком НДС
  • Оформляем работника с авто
  • Охрана труда: расходы и ответственность
  • Как самостоятельно составить иск в суд

 Подробнее...

Мы на Facebook

Архив новостей

Сентябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Популярное