Одна особа не повинна двічі сплачувати ЄСВ як ФОП і найманий працівник — ВС

Якщо ФОП одночасно є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець. Такий висновок зробив ВС в постанові №140/2475/19.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 квітня 2020 року                           м.Київ                               №140/2475/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді — ГІМОНА М.М. (суддя-доповідач),
суддів: ГУСАКА М.Б., УСЕНКО Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3.12.2019 у справі за позовом фізичної особи — підприємця Особи 1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-1495-52У та від 14.02.2019 №Ф-1495-52У зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він був зареєстрований як ФОП, вид діяльності згідно КВЕД 25.99 — виробництво інших готових металевих виробів. Зазначав, що з 6.02.2014 та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло», і за спірний період роботодавець уже сплатив за нього як найманого працівника єдиний внесок, а тому, на переконання позивача, у нього не може виникати обов’язку щодо сплати єдиного внеску як особи, котра перебуває в трудових відносинах. Позивач уважав, що перебування в трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов’язок сплати ЄСВ ще і як особою, котра зареєстрована як ФОП, якщо при цьому підприємницьку діяльність він фактично не вів та доходів від неї не отримував.

Волинський ОАС рішенням від 19.09.2019, залишеним без змін постановою Восьмого ААС від 3.12.2019, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Особа 1 з 10.08.2011 зареєстрований як ФОП, вид діяльності згідно КВЕД 25.99 — виробництво інших готових металевих виробів.

У період з 6.02.2014 та час виникнення спірних правовідносин працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло».

12.11.2018 ГУ ДФС сформовано та надіслано позивачу на податкову адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1495-52У з єдиного соціального внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15819,54 грн.

У зв’язку зі збільшенням боргу відповідачем сформовано та надіслано позивачу нову вимогу №Ф-1495-52У від 14.02.2019 з єдиного соціального внеску, недоїмка з якого станом на 31.01.2019 становить 18276,72 грн.

З 2.07.2019 Особа 1 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8.07.2010 №2464-VI ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець. Тобто закон чітко розмежовує платників єдиного внеску та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені ч.4 ст.4 закону №2464-VI. За таких обставин суди дійшли висновку, що ФОПи, у тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов’язків платника єдиного внеску, у тому числі обов’язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок за себе як ФОП. При цьому сплата єдиного внеску в такому випадку не здійснюється повторно, адже за ФОП, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів. Єдиний внесок у такому випадку сплачується різними платниками, у різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску. Тому та обставина, що позивач був зареєстрований як ФОП та водночас працював з 6.02.2014 по час виникнення спірних правовідносин в АДС ПТМ «Ковельтепло», не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як ФОП та не звільняє від обов’язку щодо сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі.

Не погодившись із такими висновками судів попередніх інстанцій, Особа 1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізособи в трудових відносинах і набутті статусу підприємця, а із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізосіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Указана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, у розумінні закону №2464-VI протягом 2017—2018 років він був застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував і сплачував роботодавець у розмірі, не меншому за мінімальний, що виключає виникнення в нього обов’язку щодо сплати єдиного внеску як підприємцем, який не веде господарської діяльності. Також зазначає, що до переліку платників єдиного внеску не належать ФОПи, які обрали спрощену систему оподаткування, а відповідач не виконав свого обов’язку щодо своєчасного формування та направлення вимоги.

ГУ ДПС у Волинській області, яке є правонаступником ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДПС полягає в тому, що відповідно до закону №2464-VI роботодавці та ФОП розглядаються як окремі платники ЄСВ. Отже, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений п.4 ч.1 ст.4 закону №2464-VI, перебуваючи на обліку в контролюючому органі, зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому базу нарахування єдиного внеску зобов’язані визначати платники, як ті, котрі отримують, так і ті, які не отримують дохід від підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.

ВС ухвалою від 23.01.2020 відкрив касаційне провадження в цій справі з метою формування єдиної правозастосовної практики <…>.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як ФОП обов’язку сплачувати ЄСВ в мінімальному розмірі, який протягом 2017—2018 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ в сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

ВСу неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 4.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою госпдіяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов’язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов’язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соцстрахування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов’язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить госпдіяльність, уважається самозайнятою особою й зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соцстрахування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою та платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

У судових рішеннях зазначено, що Особа 1 обґрунтовував свої вимоги тим, що протягом 2017—2018 років він був застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував і сплачував роботодавець у розмірі, не меншому мінімального, на підтвердження чого надав довідку з місця роботи. Позивач зазначав, що сплата єдиного внеску ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічні доводи викладені в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене помилковими є висновки судів попередніх інстанцій, що факт перебування в трудових відносинах з 6.02.2014 по час виникнення спірних правовідносин з АДС ПТМ «Ковельтепло» не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як ФОП та не звільняє від обов’язку щодо сплати такого внеску в установлених законом порядку та розмірі. При цьому така помилка судів мала наслідком недослідження ними факту сплати роботодавцем у спірний період за позивача єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соцстрахування в розмірах, визначених законодавством.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соцстрахування, то вирішальне значення в цій справі мають обставини наявності підстав уважати позивача застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем у розмірі, не нижчому мінімального. Від установлення цих обставин залежить вирішення питання наявності або відсутності в позивача обов’язку сплачувати ЄСВ як ФОПом.

Суд касаційної інстанції згідно з ч.2 ст.341 КАС позбавлений можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково їх перевіряти <…>.

Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи, не встановили й не перевірили обставин сплати ЄСВ за позивача роботодавцем, у зв’язку із чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду на підставі належних і допустимих доказів варто повно та всебічно встановити обставини перебування позивача в трудових відносинах, сплати роботодавцем у спірний період за позивача ЄСВ у розмірах, визначених законодавством. Судове рішення на підставі встановлених обставин та зібраних доказів повинне містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, правову оцінку всіх доводів сторін у межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС не здійснюється.

Керуючись стст.341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3.12.2019 у справі скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Восьмого ААС.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело: «Закон і Бізнес»