У пошуках «ділової мети»: ситуаційні приклади

«Вісник. Офіційно про податки»

Ольга ЛІТВІНОВА, керівник практики трансфертного ціноутворення Baker Tilly в Україні

Як відомо, законодавчими змінами було відкориговано концепцію «ділової мети». І якщо навіть до впровадження цих змін така концепція час від часу застосовувалась проти платників податків у судах, то можна уявити, яких наслідків очікувати тепер. Утім у 2021 році «ділова мета» застосовується лише у сфері ТЦУ і стосується винятково контрольованих операцій.

Cитуація ускладнюється тим, що оновлене законодавство містить чимало оціночних суджень на кшталт: «комерційно раціональна поведінка», «реально доступні альтернативні варіанти», «реалістичні варіанти», «вигідніший економічний ефект» тощо.

Наприклад, якщо керівництво компанії дотримується консервативних поглядів у веденні бізнесу та надає перевагу співпраці з надійними, перевіреними часом постачальниками замість пошуку найдешевших пропозицій, то хіба можна вважати такі пропозиції «реально доступними альтернативними варіантами»? А якщо політика компанії є такою, що підтримання ділової репутації є важливішим, ніж отримання швидких прибутків, то що у такому разі слід вважати «вигіднішим економічним ефектом»? Спробуємо розібратися.

Насправді наявність або відсутність ділової мети, тобто економічної доцільності, не є чимось туманним. Інакше кажучи, ділова мета або існує, або ні. І це випливає, як правило, із самої суті операцій. А саме, якщо доведення відповідності цін принципу «витягнутої руки» у ТЦУ відповідає на запитання: «А яка саме ціна у зіставних умовах мала бути між незалежними сторонами?», то обґрунтування ділової мети відповідає на запитання: «А чи взагалі такі операції могли існувати між незалежними сторонами?».

Розглянемо приклади.

Ситуація 1

З певного моменту компанія стала отримувати низку послуг від материнської компанії — нерезидента. Найчастіше це управлінські послуги, різноманітні маркетингові дослідження, світові розробки та консультування за напрямом основної діяльності компанії, юридичний супровід тощо. На запитання: «Скільки це може коштувати?» відповість ТЦУ, а як бути з діловою метою? При ретроспективному дослідженні діяльності компанії з’ясувалося, що у попередніх роках вона не отримувала подібних послуг ані від материнської компанії, ані від інших осіб. При цьому діяльність компанії залишилася приблизно такою самою, як і в попередніх роках. Про що може свідчити зазначене? Про те, що доцільність придбання компанією таких послуг є сумнівною. За таких обставин, якщо операції позбавлені економічного сенсу (не мають ділової мети), то взагалі немає потреби з’ясовувати їх реальну вартість.

Ситуація 2

Компанія зазнає збитків. Незважаючи на те що їх наявність прямо вказує на відсутність досягнення економічного результату, це не може бути єдиним доказом відсутності ділової мети. Так, незалежні особи при веденні бізнесу можуть зазнавати збитків з багатьох причин (стратегія виходу на новий ринок, галузева криза тощо), але при цьому вони сподіваються, що усе це згодом компенсується прибутками. Тому саме наявність довготривалих збитків свідчить про відсутність ділової мети, адже у такому разі немає розумного економічного пояснення ведення бізнесу.

Ситуація 3

Нарахування роялті на користь ліцензіара-нерезидента. Уявімо ситуацію: компанія укладає ліцензійну угоду та сплачує роялті на користь нерезидента за використання торгової марки. Ставка роялті становить 4 % від виручки, отриманої з використанням цієї торгової марки. Тобто на перший погляд ситуація має доволі типовий вигляд, навіть ставка роялті не є завищеною порівняно з загальноприйнятими ставками у міжнародній практиці. Але за більш детального дослідження з’ясовується, що торгова марка почала використовуватися вперше українською компанією і використовується лише нею. Торгова марка також не вказує на приналежність компанії до певної групи тощо. За таких обставин виникає запитання, а навіщо компанії сплачувати 4 % від усього обороту за користування нематеріальним активом, який не є упізнаваним, а відтак не може сприяти генеруванню доходу? Доцільно було б зареєструвати власне найменування та поступово створювати репутацію.

З одного боку, підбадьорює те, що обов’язок доведення обставин, які свідчать про відсутність ділової мети, покладається на контролюючий орган, а не на платника. Проте ніхто не сумнівається у креативності вітчизняних податківців, тож чекаємо на перші практичні кейси.

Джерело: Baker Tilly