Оплата за землю частному предпринимателю на ЕН Опции

[Игорь Алексеевич]

Я частный предприниматель на ЕН. Вид деятельности - сдача нежилых пом. в аренду.
Сдаю неж. помещение в аренду под магазин непрод.товаров распол. на первом этаже девятиэтажного дома. Дом не кооперативный, и не принадлежит ОСВД. Принадлежит ЖЭКУ (ранее была жилая кв. , а потом переведена в неж фонд, сделан проект под магазин). На придомовой территории дополнительно ничего нет, кроме тротуарной дорожки к магазину и лестницы в магазин, где раньше был балкон, всё строго согласно проекта. Где расположена дорожка, территория тоже принадлежит ЖЭКУ. Оплачиваю ком. услуги ЖЭКУ за уборку придомовой террит. Под полом магазина расположены только коммуникации ПРЭЖО.(трубы хол.гар.воды, канализация, трубы на тепло, электро кабель).

Вопрос? Обязан ли я платить за землю, если сдаю помещение в аренду? Налоговики говорят, что ДА, я говорю, что НЕТ - есть Указ Президента о едином налоге , где указано, что ЧП освобождается от уплаты данного налога. Есть решение ВХСУ, где тоже указано, что я освобождаюсь от данного налога.
Когда я налоговикам говорю про данные Законы и решения судов, то соглашаются, что данный вопрос очень спорный.
Сегодня сказали, что от уплаты налога на Землю я освобождаюсь, но должен взять оценочный акт на землю. Зачем мне оценочный акт, если я не обязан платить за землю. Молчат!!! Ведь если я делаю оценку, значит соглашаюсь на оплату земли.

Кто сталкивался с данной ситуацией?

[Игорь Алексеевич]

Ув СПД! На сегодня налоговая проигрывает все суды, связанные с налогом на землю ЕН.

Выставляю на сайт некоторые решения судов Украины, может кому помогут в решении данной проблемы.

1010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2007 р. № К-11394/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Брайка А.І.
Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Гончаренку Р.С.

за участю представників:
позивача: Івашинніков С.В., дов. № 15/9/1 від 01.09.2005 р.;
Чумак Л.М., дов. № 05/9/2 від 02.09.2005 р.;
відповідача: не з’явився

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р.

у справі № 6/32 господарського суду Запорізької області

за позовом Вільнянського районного споживчого товариства
до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Вільнянське районне споживче товариство звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Вільнянської МДПІ від 23.12.2005 р. № 0013001501/0, № 0013011501/0, № 0013021501/0, № 0013031501/0, № 0013041501/0, № 0013051501/0, № 0013061501/0, № 0013071501/0, № 0013081501/0, № 0012991501/0, якими позивачу донараховано плату за землю та застосовані штрафні санкції.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2005 р. у справі № 6/32 у позові відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ, якщо підприємства, установи, організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р. рішення місцевого господарського суду від 03.03.2005 р. у даній справі скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.
При прийнятті рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що операції з оренди є операціями з надання послуг і підпадають під визначення підприємницької діяльності, а тому позивач як платник єдиного податку – орендодавець – не є платником плати (податку) за землю згідно з Указом Президента України № 727/98 від 03.07.1998 р. (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999 р.).
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Вільнянська МДПІ оскаржила її в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р. з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 1, 2, 5, 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р. № 2335-ХІІ та ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. № 2269-ХІІ, і в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Представник відповідача в судове засідання суду касаційної інстанції не з’явився, не зважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 221 КАС України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції представники позивача заперечили проти доводів касаційної скарги, вважають її безпідставною, а тому просили залишити без задоволення.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Вільнянською МДПІ Запорізької області було проведено камеральну перевірку уточнюючих податкових розрахунків по земельному податку на 2004 рік Вільнянського районного споживчого товариства, за результатами якої складено акт № 30/15-01751808 від 20.12.2004 р.
Перевіркою встановлено, що Вільнянське районне споживче товариство, згідно поданої заяви до Вільнянської МДПІ від 10.12.2003 р., у 2004 році є платником спрощеної системи оподаткування.
Відповідно наданої Вільнянським районним споживчим товариством довідки № 3202/10 від 16.09.2004 р., споруди магазинів, разом із відведеними під ними земельними ділянками, здано в оренду на підставі укладених договорів.
За висновками перевірки, земельний податок за земельні ділянки, надані в користування іншим суб’єктам господарювання на умовах оренди у 2004 році, Вільнянським районним споживчим товариством повинен сплачуватися на загальних підставах, оскільки ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.
На підставі акту перевірки від 20.12.2004 р. № 30/15-01751808, керівником Вільнянської МДПІ, згідно з пп. пп. 4.2.2 «в» п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Вільнянському районному споживчому товариству податковими повідомленнями-рішеннями від 23.12.2004 р. № 0013001501/0, № 0013011501/0, № 0013021501/0, № 0013031501/0, № 0013041501/0, № 0013051501/0, № 0013061501/0, № 0013071501/0, № 0013081501/0, № 0012991501/0 визначено суму податкового зобов’язання за платежем - плата за землюта застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р. № 2535-ХП (в редакції Закону № 378/96-ВР від 19.09.1996, із змінами) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999 р.) запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва.
Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», платники єдиного податку не є платниками ряду видів податків та зборів (обов’язкових платежів), у тому числі й плати (податку) за землю.
Статтею 3 Указу № 727/98 передбачено, що суб’єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:
• 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;
• 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб’єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства.
Відповідно до вимог статті 6 Указу № 727/98, суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів), зокрема, як плати (податку) за землю.
У відповідності з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727» (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 450 від 06.05.2001 р.), суб’єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Аналогічне визначення містить Державний класифікатор України, затверджений Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 28.05.2004 № 97. Підприємницька діяльність визначена як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Вільнянське районне споживче товариство у 2004 році перейшло на спрощену систему оподаткування за основними видами діяльності. Згідно довідки № 24/850 про включення до ЄДРПОУ, здавання під найм власної та державної нерухомості виробничо-технічного та культурного призначення є одним із видів основної підприємницької діяльності позивача.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції, що операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг і підпадають під визначення підприємницької діяльності, а отже платник єдиного податку - орендодавець - не є платником плати (податку) за землю згідно з Указом Президента України № 727/98.
При цьому, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, сплата єдиного податку, згідно Указу № 727/98, не є пільгою в розумінні статті 12 Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-ХП «Про плату за землю» (в редакції Закону № 378/96-ВР від 19.09.1996 р.)
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про помилковість твердження суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на звільнення його від плати (податку) за землю.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі № 6/32 господарський суд апеляційної інстанцій правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Таким чином, касаційна скарга Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції – без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.


ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Г. КИЕВА
(Решение хозяйственного суда г. Киева
от 1 сентября 2003 г.
Дело N 28/360
Судья - Борисенко И. И.)

1 сентября 2003 года хозяйственный суд г. Киева, рассмотрев в открытом судебном заседании дело по иску субъекта предпринимательской деятельности - физического лица гр-ки К. к государственной налоговой инспекции в Шевченковском районе г. Киева о признании недействительными налоговых уведомлений, установил следующее.
Истец обратился с иском о признании недействительным налогового требования государственной налоговой инспекции в Шевченковском районе г. Киева N 1/25 от 27 июня 2002 года о начислении суммы налогового долга по согласованным налоговым обязательствам налога на землю на сумму 5586,43 грн.
Заявлением N 04/08-03 от 6 августа 2003 года истец увеличил свои исковые требования и просил суд признать недействительными первое налоговое требование N 1/25 от 27 июня 2002 года на сумму 5586,43 грн. и второе налоговое требование N 2/252 от 16 октября 2002 года на сумму 8278,67 грн.
Заявлением N 06/08-03 от 18 августа 2003 года истец изменил предмет иска и просит суд признать недействительными:
- платежные уведомления ГНИ в Шевченковском районе г. Киева от 2 августа 2001 года N N 017952, 017953, 017954 (серия МР-II);
- налоговое уведомление ГНИ в Шевченковском районе г. Киева N 0001012302/0 от 14 мая 2002 г.
Заявлением N 07/08-03 от 18 августа 2003 года истец увеличил исковые требования и просит суд признать недействительными:
- платежные уведомления ГНИ в Шевченковском районе г. Киева серии МР-II от 2 августа 2001 года N N 017952, 017953, 017954;
- налоговое уведомление ГНИ в Шевченковском районе г. Киева N 0001012302/0 от 14 мая 2002 г;
- налоговое уведомление ГНИ в Шевченковском районе г.Киева N 0010731703/0 от 11 июля 2003г.
Обосновывая исковые требования, истец ссылается на следующие обстоятельства:
оспариваемыми платежными уведомлениями и налоговыми уведомлениями ответчиком истцу определены суммы налогового обязательства по налогу на землю за 2001-2003 годы;
истец является плательщиком единого налога с 1 января 2001 года, в соответствии со свидетельством об уплате единого налога он осуществляет предпринимательскую деятельность - сдает в аренду нежилые помещения, находящиеся в его собственности и расположенные в г. Киеве на ул. Прорезной, N *; земельный участок относится к приведенным выше помещениям;
согласно статье 2 Закона Украины "О плате за землю", земельный налог должны платить собственники земли и землепользователи. В соответствии с Земельным кодексом Украины право собственности и право постоянного пользования на земельный участок возникает после получения его собственником или пользователем Государственного акта. Право на аренду земельного участка возникает после заключения договора аренды, который регистрируется в соответствии с законом. Договоров аренды земельного участка и/или других договоров относительно перехода права собственности или пользования земельным участком истец не заключал;
арендодатель (истец) - плательщик единого налога в соответствии с абзацем 5 части 1 статьи 6 Указа Президента Украины N 727/98 от 3 июля 1998 года "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства", не является плательщиком налога на землю, поскольку земельный налог платится им в составе единого налога;
пункт 6 постановления Кабинета Министров Украины N 507 от 16 марта 2000 года "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727/98" разъясняет, что субъект малого предпринимательства, который не является плательщиком налога на землю, освобождается от платы за земельные участки, использующиеся им для осуществления предпринимательской деятельности, указанной в свидетельстве об уплате единого налога. Истец как арендодатель и плательщик единого налога осуществляет предпринимательскую деятельность по сдаче помещений в аренду, и не может быть в этом случае плательщиком земельного налога;
объект и субъект налога на землю, определенный статьей 5 Закона Украины "О плате за землю", в данном случае - отсутствуют, и, соответственно, отсутствуют и правовые основания для начисления налогового обязательства по уплате земельного налога.
Ответчик предоставил суду отзыв на иск, в котором против иска возражает, ссылаясь на следующее:
в соответствии со статьей 206 Земельного кодекса Украины использование земли на Украине является платным;
статьей 5 Закона Украины "О плате за землю" определено, что объектом платы за землю является земельный участок, переданный в собственность или предоставленный в пользование, а субъектами - собственники земли и землепользователи;
в соответствии с частью 5 статьи 120 Земельного кодекса Украины при переходе права собственности на здание или сооружение к гражданам или юридическим лицам, которые не могут иметь в собственности земельные участки, к ним переходит право пользования земельным участком, на котором расположено здание или сооружение. Таким образом, к истцу перешло право пользования земельными участками с момента возникновения права собственности на нежилые помещения, расположенные на улице Прорезной;
пункт 6 постановления Кабинета Министров Украины N 507 от 16 марта 2000 года "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727/98" разъясняет, что субъект малого предпринимательства, который не является плательщиком налога на землю, освобождается от платы за земельные участки, используемые им для осуществления предпринимательской деятельности;
деятельность, которой занимается истец, не предусматривает использование принадлежащего ему участка для осуществления предпринимательской деятельности, поскольку в свидетельстве об уплате единого налога истца не указан такой вид предпринимательской деятельности, как использование земельных участков для предпринимательской деятельности;
таким образом, при сдаче зданий в аренду земельный налог на земельные участки уплачивается плательщиком единого налога на общих основаниях.
Решение принимается указанной датой в связи с тем, что 28 августа 2003 года в судебном заседании по рассмотрению дела судом на основании части 3 статьи 77 ХПК Украины объявлялся перерыв.
Исследовав материалы дела, заслушав пояснения представителей сторон, хозяйственный суд установил следующее.
Государственной налоговой инспекцией в Шевченковском районе г. Киева принято:
- платежные уведомления серии МР-II N N 017952, 017953, 017954 от 2 августа 2001 года, которыми истцу определены налоговые обязательства по земельному налогу за 2001 год в сумме 5 278,92 грн.;
- налоговое уведомление N 0001012302/0 от 14 мая 2002 года, которым истцу на основании статей 7, 15, 17 Закона Украины "О плате за землю" определено налоговое обязательство по налогу на землю за 2002 год в сумме 5 384,48 грн.;
- налоговое уведомление N 0010731703/0 от 11 июля 2003 года, которым истцу на основании статей 7, 15 Закона Украины "О плате за землю" определено налоговое обязательство по налогу на землю за 2003 год в сумме 5 384,48 грн.
Истец является субъектом предпринимательской деятельности - физическим лицом и плательщиком единого налога в соответствии с абзацем 5 части 1 статьи 6 Указа Президента Украины N 727/98 от 3 июля 1998 года "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства".
Свидетельство о государственной регистрации субъекта предпринимательской деятельности - физического лица зарегистрировано под N 13367 от 12 апреля 2000 года Минской районной государственной администрацией г. Киева.
У истца имеются свидетельства об уплате единого налога, выданные ГНИ в Минском и Оболонском районах г. Киева:
- от 1 января 2001 года N 078351, срок действия с I по IV квартал 2001 года, вид деятельности - аренда;
- от 1 января 2002 года N 488352, срок действия с I по IV квартал 2002 года, вид деятельности - сдача в наем собственной недвижимости и имущества;
- от 1 января 2003 года N 438211, срок действия - 2003 год, вид деятельности - аренда.
Копии всех вышеназванных документов имеются в материалах дела.
Согласно Закону Украины "О плате за землю" (статьи 2, 5, 14), использование земли на Украине платное. Плата за землю взимается в виде земельного налога. Субъектом платы за землю (плательщиком) является собственник земельного участка, земельной доли (пая) и землепользователь. Начисление земельного налога гражданам проводится государственными налоговыми инспекциями. За земельный участок, на котором расположено здание, находящееся в общей собственности нескольких юридических лиц или граждан, земельный налог начисляется каждому из них пропорционально их части в собственности на здание.
В соответствии со статьями 1, 2, 6 Указа Президента Украины N 727/98 от 3 июля 1998 года "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" упрощенная система налогообложения, учета и отчетности вводится, в том числе, для субъектов малого предпринимательства: физических лиц, осуществляющих предпринимательскую деятельность без создания юридического лица и которые самостоятельно выбирают способ налогообложения доходов по единому налогу путем получения свидетельства об уплате единого налога.
Субъект малого предпринимательства, который платит единый налог, не является плательщиком налога на землю.
В соответствии с пунктом 6 постановления Кабинета Министров Украины N 507 от 16 марта 2000 года "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727/98" субъект малого предпринимательства, не являющийся плательщиком налога на землю, освобождается от уплаты налога на землю только за земельные участки, которые используются им для осуществления предпринимательской деятельности.
Свидетельства об уплате единого налога (находящиеся в материалах дела) выданы истцу на осуществление такого вида предпринимательской деятельности, как аренда и сдача в наем собственной недвижимости и имущества.
В период, за который истцу ответчиком начислено налог на землю, истец осуществлял предпринимательскую деятельность, сдавая в аренду принадлежащие ему нежилые помещения на ул. Прорезной (правоустанавливающие документы истца на указанные помещения и договор аренды этих помещений имеются в материалах дела).
Таким образом, требования Указа Президента Украины N 727/98 от 3 июля 1998 года "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства", постановления Кабинета Министров Украины N 507 от 16 марта 2000 года "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727/98", а также Закона Украины "О плате за землю" истцом полностью соблюдены.
В соответствии со статьей 33 ХПК Украины, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается, обосновав свои доводы и возражения.
Ответчик не предоставил суду допустимые доказательства, опровергающие вышеизложенное и обосновывающие свои возражения.
Все вышеприведенное свидетельствует о том, что выводы и мотивация ответчика являются безосновательными и не соответствуют правовым нормам.
Поскольку суд с доводами ответчика не согласен, то оснований для доначисления истцу налога на землю за 2001 - 2003 годы нет. Следовательно, оспариваемые платежные уведомления и налоговые уведомления, принятые ГНИ в Шевченковском районе г. Киева, подлежат признанию недействительными.
Учитывая вышеизложенное, суд считает исковые требования истца полностью обоснованными и подлежащими удовлетворению.
Государственная пошлина в сумме 85,00 грн подлежит взысканию с ответчика в государственный бюджет.
Руководствуясь статьями 33, 49, 82 - 85 ХПК Украины, хозяйственный суд решил:
иск удовлетворить;
признать недействительными:
- платежные уведомления ГНИ в Шевченковском районе г. Киева серии МР II N N 017952, 017953, 017954 от 2 августа 2001 года;
- налоговое уведомление ГНИ в Шевченковском районе г. Киева N 0001012302/0 от 14 мая 2002 г;
- налоговое уведомление ГНИ в Шевченковском районе г.Киева N 0010731703/0 от 11 июля 2003г;
- взыскать с государственной налоговой инспекции в Шевченковском районе г. Киева в государственный бюджет 85,00 грн. государственной пошлины.
Решение набирает законную силу после окончания десятидневного срока со дня подписания решения, оформленного согласно статье 84 ХПК Украины.


ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Г. КИЕВА

(Решение хозяйственного суда г. Киева
от 6 декабря 2004 г.
Дело N 29/451.
Судья - Усатенко И. В.)

6 декабря 2004 года хозяйственный суд г. Киева рассмотрел в открытом судебном заседании дело N 29/451 по иску частного предпринимателя Богатыря Виктора Борисовича к Государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева о признании недействительным налогового уведомления-решения.
Обстоятельства дела:
Истец обратился с иском о признании недействительными налоговых уведомлений-решений Государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева N 0000431750/0 от 8 июля 2004 года и N 0000431750/1 от 4 августа 2004 года.
Исковые требования мотивированы тем, что, в соответствии с положениями действующего законодательства, в частности согласно Конституции Украины, Указу Президента Украины "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства", истец, как плательщик единого налога, осуществляя вид деятельности "сдача в аренду недвижимого имущества", указанный в свидетельстве об уплате единого налога, не должен отдельно уплачивать земельный налог, поскольку указанный налог уплачивается в составе единого налога.
Ответчик подал отзыв на иск, в котором против удовлетворения исковых требований возражает, ссылаясь на то, что, согласно требованиям действующего законодательства, в частности положениям Закона Украины "О плате за землю", использование земли в Украине является платным, плата за землю взимается в виде земельного налога, земельный налог уплачивают собственники земельных участков, земельных долей и землепользователи, кроме арендаторов. Статьей 12 Закона Украины "О плате за землю" определяются льготы относительно платы за землю, перечень которых является исключительным. Указанной статьей не предполагается освобождение от уплаты земельного налога субъектов малого предпринимательства, осуществляющих сдачу в аренду помещения - как от предпринимательской деятельности. Таким образом, истец является плательщиком налога за землю, а потому ГНИ в Печерском районе г. Киева правомерно было доначислено налоговое обязательство по уплате за землю.
Исследовав материалы дела, заслушав пояснения представителей сторон, хозяйственный суд установил следующее.
Налоговым уведомлением государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева N 0000431750/0 от 8 июля 2004 года, согласно статьям 5, 14, 17 Закона Украины от 3 июля 1992 года N 2535-XII "О плате за землю" определена сумма налогового обязательства по платежу за землю; основной платеж - 1809,18 грн., в том числе до 15 августа 2004 года - 904,59 грн., до 15 ноября 2004 года - 904,59 грн.
Акт о результатах проверки, на основании которого должно было приниматься оспариваемое уведомление отсутствует и не составлялся, что не отрицается ответчиком.
Указанное уведомление было обжаловано истцом в административном порядке. По результатам рассмотрения жалобы ГНИ в Печерском районе г. Киева было принято решение N 1366/6/25-012 от 3 августа 2004 года, которым уведомление N 0000431750/0 от 8 июля 2004 года оставлено без изменений.
На основании указанного решения ГНИ в Печерском районе г. Киева было принято налоговое уведомление N 0000431750/1 от 4 августа 2004 года, которым истцу также, согласно статьям 5, 14, 17 Закона Украины "О плате за землю" определены суммы налогового обязательства по платежу за землю: основной платеж - 1809,18 грн., в том числе до 15 августа 2004 года - 904,59 грн., до 15 ноября 2004 года - 904,59 грн.
Исковые требования подлежат удовлетворению на следующих основаниях.
Истец является субъектом предпринимательской деятельности и плательщиком единого налога согласно абзацу пятому части первой статьи 6 Указа Президента Украины "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства", в редакции от 28 июня 1999 года N 746/99, с изменениями и дополнениями (Указ N 746), свидетельство о государственной регистрации субъекта предпринимательской деятельности -физического лица зарегистрировано под N **** от 1 июня 2000 года, справка из Главного межрегионального управления статистики в г. Киеве под N ***** от 12 июля 2002 года, о внесении в ЕГРПОУ, свидетельство об уплате единого налога от 1 января 2004 года N ******, срок действия свидетельства - первый - четвертый кварталы 2004 года, вид деятельности - предоставление помещения в аренду, консультационные услуги, место осуществления деятельности: г. Киев, ул. Терещенковская, д. *, ул. Шота Руставели, *.
В соответствии с условиями договора аренды б/н от 9 августа 2002 года истец передал в аренду нежилое помещение общей площадью 136 кв. м, расположенное по адресу: г. Киев, ул. Шота Руставели, *.
Согласно Закону Украины "О плате за землю" от 3 июля 1992 года (статьи 2, 5, 14), использование земли в Украине является платным. Плата за землю взимается в виде земельного налога или арендной платы, которая определяется в зависимости от денежной оценки земель. Субъектом платы за землю (плательщиком) является собственник земельного участка, земельной доли (пая) и землепользователь, в том числе арендатор. Начисление земельного налога гражданам производится государственными налоговыми инспекциями. За земельный участок, на котором расположено строение, находящееся в общей собственности нескольких юридических лиц либо граждан, земельный налог начисляется каждому из них пропорционально их доле в собственности на строение.
Согласно статьям 1, 2, 6 Указа Президента Украины "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" от 3 июля 1998 года N 727/98 (в редакции Указа Президента N 746/99 от 28 июня 1999 года), упрощенная система налогообложения, учета и отчетности вводится в том числе для субъектов малого предпринимательства: физических лиц, осуществляющих предпринимательскую деятельность без создания юридического лица, в трудовых отношениях с которыми, включая членов их семей, на протяжении года находится не более 10 лиц и объем выручки которых от реализации продукции (товаров, работ, услуг) за год не превышает 500 тыс. грн., самостоятельно избравших способ обложения доходов по единому налогу путем получения свидетельства об уплате единого налога.
Субъект малого предпринимательства, уплачивающий единый налог, не является плательщиком платы (налога) за землю.
Согласно Закону Украины от 19 октября 2000 года "О государственной поддержке малого предпринимательства" (статья 1) субъектами малого предпринимательства являются физические лица, зарегистрированные в установленном законом порядке как субъекты предпринимательской деятельности. Для субъектов малого предпринимательства в порядке, установленном законодательством Украины, может применяться упрощенная система налогообложения бухгалтерского учета и отчетности, предусматривающая замену уплаты установленных законодательством налогов и сборов (обязательных платежей) уплатой единого налога.
Согласно пункту 6 постановления Кабинета Министров Украины от 16 марта 2000 года N 507 "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727", субъект малого предпринимательства, в соответствии с абзацем 5 части 1 статьи 6 не являющийся плательщиком платы (налога) за землю, освобождается от платы (налога) за землю лишь за земельные участки, используемые им для осуществления предпринимательской деятельности.
Свидетельство об уплате единого налога (наличествующее в материалах дела) выдано истцу на осуществление следующих видов предпринимательской деятельности: сдача помещений в аренду, консультационные услуги.
Согласно справке, предоставленной Главным межрегиональным управлением статистики в г. Киеве, истец как частный предприниматель осуществляет следующие виды деятельности по Общему классификатору отраслей народного хозяйства Украины (ОКОНХ): продажа и сдача в наем (в аренду) недвижимого имущества производственно-технического назначения (код 83100); продажа и сдача в наем (в аренду) недвижимого имущества непроизводственного назначения (код 83200).
В периоде, за который истцу ответчиком начислен налог на землю, истец осуществлял предпринимательскую деятельность по сдаче в аренду принадлежащего ему нежилого помещения по улице Шота Руставели, *.
В материалах дела наличествует решение хозяйственного суда г. Киева по делу N 28/196 от 16 сентября 2002 года, которым установлено, что истец является собственником нежилого помещения, находящегося по адресу: г. Киев, ул. Шота Руставели, *, а также установлено, что истец осуществляет предпринимательскую деятельность путем сдачи в аренду недвижимого имущества и требование Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года, пункта 6 постановления Кабинета Министров Украины от 16 марта 2000 года N 507 "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727", Закона Украины "О плате за землю" истцом полностью соблюдены.
Таким образом, решением хозяйственного суда г. Киева от 16 сентября 2002 года N 28/196 установлен факт отсутствия любых нарушений действующего законодательства со стороны истца.
В соответствии с частью 2 статьи 35 ХПК Украины, факты, установленные решением хозяйственного суда во время рассмотрения одного дела, не доказываются снова при решении других споров, в которых принимают участие те же стороны.
Как усматривается из материалов дела, спорные уведомления N 0000431750/0 от 8 июля 2004 года и N 0000431750/1 от 4 августа 2004 года были приняты после проверки одних и тех же хозяйственных операций истца по плате за землю за помещение, сдаваемое истцом в аренду, что является одним из видов предпринимательской деятельности истца.
Данное решение вступило в законную силу, что подтверждается постановлением Киевского апелляционного хозяйственного суда от 30 января 2003 года по делу N 28/196 (копия присоединена к материалам дела).
Таким образом, требования Указа Президента Украины N 727/98 от 3 июля 1998 года "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектами малого предпринимательства" (с изменениями и дополнениями, внесенными Указом Президента Украины N 746/99 от 28 июня 1999 года), постановления Кабинета Министров Украины N 507 от 16 марта 2000 года "О разъяснении Указа Президента Украины от 3 июля 1998 года N 727/98" (с изменениями и дополнениями), а также Закона Украины "О плате за землю" истцом полностью соблюдены.
Согласно статье 33 ХПК Украины, каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается в обоснование своих доводов и возражений. Ответчик не доказал суду обоснованность своих возражений.
При таких обстоятельствах исковые требования истца подлежат удовлетворению.
Судебные издержки в сумме 203 грн. (85,00 грн. - государственной пошлины и 118,00 грн. - расходов на информационно-техническое обеспечение судебного процесса) подлежат взысканию с ответчика в пользу истца.
Учитывая изложенное, руководствуясь статьями 33, 35, 49, 82 - 85 ХПК Украины хозяйственный суд решил следующее.
Иск удовлетворить полностью.
Признать недействительным налоговое уведомление государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева N 0000431750/0 от 8 июля 2004 года.
Признать недействительным налоговое уведомление государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева N 0000431750/1 от 4 августа 2004 года.
Взыскать с государственной налоговой инспекции в Печерском районе г. Киева (г. Киев, ул. Лескова, д. 2, счет в банке отсутствует) в пользу частного предпринимателя Богатыря Виктора Борисовича 203 грн. судебных издержек.
Решение вступает в законную силу после окончания десятидневного срока со дня подписания решения, оформленного согласно статье 84 ХПК Украины.

С сайта Оксаны Продан и ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМЦІВМАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ “ФОРТЕЦЯ” http://fortetsya.org.ua
Я "Фізична особа підприємець" на едином налоге. У меня есть квартира, которую перевела в нежилой фонд и теперь сдаю ее в аренду, адрес помещения указан в "Свідоцтве про сплату єдиного податку", также в этом свидоцтве указан вид деятельности: 70.20.0 "здавання в оренду власного нерухомого майна". В налоговой утверждают, что я должна все-таки платить еще и налог на землю. Возможно ли избежать этого налога на основании того, что "плательщики единого налога, если данный участок они используют для ведения предпринимательской деятельности, не должны уплачивать земельный налог?" Или сдача в аренду все-таки не относится к предпринимательской деятельности? .
С уважением, Анна
________________________________________
Уважаемая Анна, плательщики единого налога освобождаются от уплаты некоторых налогов, в том числе и налога на землю - данная норма была предусмотрена в Указе № 727, также пп.4 ст.297.1. нового закона упрощенцы освобождаются от уплаты налога за землю. Никакой платы или аренды за землю, если помещение в Вашей собственности, быть не должно, так как Земельный кодекс предусматривает отсутствие арендной платы под собственным помещением, а единый налог включает в себя и плату за землю.
С уважением, Оксана Продан
________________________________________
Спасибо Вам большое за ответ! В налоговой утверждают, что нужно руководствоваться Земельным кодексом, где написано, что лица, сдающие в аренду землю, платят налог на землю на общих основаниях, лишаются льгот по уплате налога. Т.е. относят единый налог к льготам.
С уважением, Анна.
________________________________________
Уважаемая Анна, что касается льгот, то единый налог это не льгота, а специальная система налогообложения. Вам необходимо письменно затребовать разъяснение в налоговой уже сегодня.
С уважением, Оксана Продан


Рівненський окружний адміністративний суд
ПОСТАНОВА
21 липня 2011 року Справа № 2а/1770/2715/2011

СПД ОСОБА_3 згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 та з абзацом г) підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, не є платником земельного податку за земельні ділянки, що розміщені за адресою: м.Рівне, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та належать йому на праві власності.
Оскільки позивач є платником єдиного податку і використовує належні йому на праві власності земельні ділянки в межах такої підприємницької діяльності, нарахування йому податковим органом земельного податку є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.
Окремо слід зазначити, що позивач 30.05.2011 року подавав до ДПІ у м.Рівне податкову декларацію з плати за землю за 2011 рік, в якій самостійно визначив собі до сплати податок за ту частину земельної ділянки, яка здається ним в оренду, однак вказана декларація не визнана податковим органом, як податкова звітність (а.с.48).
Доводи податкового органу про те, що земельні ділянки згідно з державними актами належать на праві власності позивачу, як фізичній особі, а не як суб’єкту підприємницької діяльності, що вказує на відсутність зв’язку володіння такою земельною ділянкою з господарською діяльністю позивача, суд відхиляє як алогічні.
Так, стаття 80 Земельного кодексу України обмежує коло суб'єктів права власності на землю, визначаючи, що такими на землі приватної власності є громадяни та юридичні особи.
Враховуючи вказане обмеження та вимоги до документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 року, в редакції постанови №1019 від 12.11.2008 року, реєстрація права власності на земельну ділянку за суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем, не передбачена.
Разом з тим, для використання земельної ділянки у власній господарській діяльності фізичною особою не вимагається, щоб така ділянка була зареєстрована на праві власності саме за нею, і саме як за суб’єктом підприємницької діяльності чи приватним підприємцем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ДПІ у м.Ріне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Обов'язок самостійного визначення суми податкового зобов'язання окремих платників податків, який покладено на податкові органи нормами підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, повинен реалізовуватись з дотриманням вимог іншого чинного законодавства, зокрема і Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року.
Оскільки сума податкового зобов'язання із земельного податку, платником якого позивач не являється в силу поширення на нього дії Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, самостійно визначена відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням, таке рішення є незаконним.

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
П О С Т А Н О В А
19 жовтня 2011 року № 2а-8511/11/2670

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач), третя особа - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.05.2011р. та визнання протиправними дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення –рішення прийнято відповідачем протиправно, оскільки позивач не є ні власником земельної ділянки, що знаходиться під багатоквартирним жилим будинком, ні її користувачем.

ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення по вул. Виборзькій 49-а, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 05.10.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та договором купівлі –продажу нерухомого майна, посвідченим 16.10.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3
28 січня 2009 року позивач звернувся до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва з заявою про нарахування податку за землю.
10 травня 2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003621701, яким позивачу на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 та п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов’язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 5 418,52грн.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України, а справляння плати за землю –Податковим кодексом України.
Згідно з статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Згідно з статтею 125 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються КМУ. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди, який реєструється відповідно до закону.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 97 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів.
10 жовтня 2011 року через канцелярію суду надійшла довідка від Головного управління земельних ресурсів від 30.09.2011р. №03-16/27526 про те, що згідно із автоматизованої системи ПК «Кадастр», земельна ділянка (обліковий код №69:064:009) площею 3199,20кв.м. обліковується за ВАТ «Більшовик».
Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками і на них видається Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Або земельна ділянка може бути передана у власність або користування об'єднанню співвласників.
Пункт 4.2 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури. Фонду державного майна України від 05.04.96 № 31/30/53/396, передбачає, що суб'єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій можуть виступати об'єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних житлових будинків згідно з чинним законодавством.
Згідно з п. 4.4 цього Положення виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.
Отже, суд приходить до висновку, що платниками земельного податку на земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, та територію, прилеглу до цих будинків, є житлово-комунальні об'єднання, які сплачують його самостійно до бюджету, а власники квартир можуть відшкодовувати його цим організаціям.


ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
12 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/9475/2011

...
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_4.), звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, Державної податкової інспекції у Будьонівському районі міста Донецька (далі – відповідач-1, відповідач-2, ДПА в Донецькій області, ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька) про визнання податкової консультації Державної податкової адміністрації у Донецькій області №9920/10/31-213-10 від 26.05.2011 року, наданої ОСОБА_4, недійсною, про зобов'язання Державну податкову адміністрацію у Донецькій області надати ОСОБА_4 нову податкову консультацію на його звернення від 29.04.2011р. з урахуванням висновків суду, зроблених за результатами розгляду цього адміністративного позову, про визнати незаконними (протиправними) дії Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька з надання ОСОБА_4 податкової консультації №5725/10/31-113 від 23.05.2011р., про визнання податкової консультації Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька №5725/10/31-113 від 23.05.2011р., наданої ОСОБА_4, недійсною, про встановлення відсутності компетенції (повноважень) Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька надавати податкові консультації ОСОБА_4 без його безпосереднього звернення за податковою консультацією до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м.Донецька, про встановлення відсутності компетенції (повноважень) Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька надавати податкові консультації особам, які не перебувають на обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, про зобов'язання Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька утримуватися від надання податкових консультацій ОСОБА_4 без його безпосереднього звернення за податковою консультацією до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, про зобов'язання Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька утримуватися від надання податкових консультацій особам, які не перебувають на обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м.Донецька.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він у квітні 2011 року звернувся до ДПА в Донецької області із зверненням від 29.04.2011 року про надання податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства, в якому просив податковий орган надати письмову податкову консультацію щодо необхідності і порядку здійснення ним плати за землю за умови, що земельна ділянка використовується у власній господарській діяльності (шляхом здавання в оренду власного нерухомого майна), з урахування того, що ФОП ОСОБА_4 знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Позивач вказує, що на своє звернення він отримав дві податкові консультації – від ДПА в Донецькій області та ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька.
В своїх консультаціях, стверджує позивач, відповідачі наголосили на тому, що фізична особа-підприємець повинна сплачувати земельний податок за земельні ділянки під будівлями, що передані в оренду, на загальних підставах в порядку та за ставками, визначеними Податковим кодексом України, незалежно від обраного виду підприємницької діяльності.
Позивач вважає, що зазначені податкові консультації суперечать нормам підрозділу 8 розділу 20 «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також Указу Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Позивач зазначає, що він є власником частини нежитлової адміністративно-торговельної будівлі, яка стоїть окремо і розташована в Будьонівському районі м.Донецька по вул. 230-ї Стрелкової дивізії, 2а. При цьому, в свідоцтві про сплату єдиного податку на 2011 рік зазначений вид діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна, місце здійснення діяльності м. Донецьк вул. 230-ї Стрелкової дивізії, 2а.
Позивач стверджує, що здавання будівлі, яка стоїть окремо в оренду без використання земельної ділянки, на якій ця будівля розташована, є неможливим. Здавання в оренду будівлі є підприємницькою діяльністю, тому, вважає позивач, він не є платником земельного податку.
Крім того, позивач вважає, що відповідач-2 не мав повноважень щодо надання податкової консультації, оскільки він не стоїть на обліку в зазначеному податковому органі.

У зв’язку з чим, просить суд:
- визнати податкову консультацію Державної податкової адміністрації у Донецькій області №9920/10/31-213-10 від 26.05.2011 року, надану йому, недійсною;
- зобов'язати Державну податкову адміністрацію у Донецькій області надати йому нову податкову консультацію на його звернення від 29.04.2011р. з урахуванням висновків суду, зроблених за результатами розгляду цього адміністративного позову;
- визнати незаконними (протиправними) дії Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м.Донецька з надання йому податкової консультації №5725/10/31-113 від 23.05.2011р.;
- визнати податкову консультацію Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька №5725/10/31-113 від 23.05.2011р., надану йому, недійсною;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька надавати податкові консультації йому без його безпосереднього звернення за податковою консультацією до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька надавати податкові консультації особам, які не перебувають на обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька утримуватися від надання податкових консультацій йому без його безпосереднього звернення за податковою консультацією до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Будьонівському районі м. Донецька утримуватися від надання податкових консультацій особам, які не перебувають на обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, пояснивши, що податкова консультація складена у відповідності до закону.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.
Позивач, ОСОБА_4, зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради від 26.08.2008 року фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до свідоцтва від 01.01.2010 року позивач є платником єдиного податку з видом діяльності «здача в оренду власної нерухомості».

Відповідач-1 та відповідач-2 - Державна податкова адміністрація у Донецькій області та Державна податкова інспекція у Будьонівському районі міста Донецька є суб’єктами владних повноважень, які в даних правовідносинах реалізують повноваження надані їм Законом України „Про державну податкову службу в Україні”.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІ «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є надання податкових консультацій.
Згідно із рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 06.11.2009 року в цивільній справі №2-3786/09 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на окремий об’єкт нерухомого майна – приміщення площею 311,50 кв.м, розташоване в адміністративно-торгівельній будівлі за літерою А-2, за адресою м. Донецьк, вул. 230-ї Стрілкової дивізії, 2а задоволено повністю. Рішення суду набрало законної сили 17.11.2009 року.
На підставі зазначеного рішення Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 05.05.2010 року було зареєстровано право власності ОСОБА_4 на зазначене нерухоме майно.
Частина належного позивачу нежитлового приміщення площею 306,5 кв.м була передано в оренду ФОП ОСОБА_6 на підставі договору оренди об’єкта нерухомості від 03.01.2011 року, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_6 Факт прийому-передачі нерухомого майна встановлений відповідним актом від 03.01.2011 року.
Інша частина належного позивачу нежитлового приміщення площею 5,0 кв.м була передано в оренду ФОП ОСОБА_7 на підставі договору оренди об’єкта нерухомості від 01.06.2011 року, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 Факт прийому-передачі нерухомого майна встановлений відповідним актом від 01.06.2011 року.
Орендні платежі здійснюються, згідно із укладеними договорами, що підтверджується відповідними платіжними документами.
29.04.2011 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до ДПА в Донецькій області із зверненням про надання податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.
Відповідно до змісту вказаного звернення, раніше під будівлю, розташовану за адресою м. Донецьк, вул. 230-ї Стрілкової дивізії, 2а, буда відведена земельна ділянка комунальної власності – кадастровий номер 1410136200:00:004:0076. До 25.01.2011 року зазначена земельна ділянка знаходилася в оренді у третьої особи – ОСОБА_8, орендодавцем виступав виконавчий комітет Донецької міської ради.
Позивач в своєму зверненні вказує, що здійснює підприємницьку діяльність за вказаною адресою шляхом здавання в оренду нерухомого майна, про що зазначено в свідоцтві про сплату єдиного податку.
Просив податковий орган надати письмову консультацію з питань практичного застосування статей 286-287 Податкового кодексу України, з урахуванням Указу Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», а саме:
- чи повинен він сплачувати плату за земельну ділянку, за умови, що він є фізична особа-підприємець, який використовує спрощену систему оподаткування,
- з якого періоду він повинен сплачувати плату за земельну ділянку, яка знаходиться під будівлею, що розташована за адресою м. Донецьк, вул. 230-ї Стрілкової дивізії, 2а,
- яким чином орган державної податкової служби повинен проводити нарахування йому суми податку, за умови того, що він є співвласником вказаної будівлі.
В своїй відповіді від 26.05.2011 року за №9920/10/31-213-10 ДПА в Донецькій області вказала на те, що фізична особа-підприємець повинен сплачувати земельний податок за земельні ділянки під будівлями, що передані в оренду, на загальних підставах в порядку та за ставками, визначеними Податковим кодексом України, незалежно від обраного виду підприємницької діяльності.

По другому питанню, ДПА в Донецькій області зазначило, що податок на земельну ділянку сплачується з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
По третьому питанню позивачеві було роз’яснено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у користуванні кількох осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Крім того, лист від 23.05.2011 року за №5725/10/91-113 з аналогічним змістом позивач отримав від ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька, відповідно до якого позивачу також було запропоновано для надання більш обґрунтованої відповіді звернутися до ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька із первинними документами, для чого було запропоновано прибути до ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька.
Питання земельних відносин, відповідно до ст. 3 Земельного Кодексу України, регулюється Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Плата за землю з 01.01.2011 року визначається виходячи з положень розділу ХІІ Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Пунктом 270.1 ст. 270 указаного кодексу встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Відповідно до п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва було запроваджено Указом Президента України від 03.07.1998 року N727/98 (в редакції Указу Президента N746/99 від 28.06.99).
При цьому, підрозділом 8 Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням особливостей, зокрема, платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, у тому числі, земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Аналогічне визначення містить Державний класифікатор України, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 28.05.2004 року №97. Підприємницька діяльність визначена як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Як встановлено в судовому засіданні позивач є платником єдиного податку з видом діяльності «здача в оренду власної нерухомості», тобто зазначений вид діяльності є основною підприємницькою діяльністю позивача.

Таким чином, здача в оренду є за своєю суттю операціями з надання послуг і підпадають під визначення підприємницької діяльності, а отже платник єдиного податку - орендодавець - не є платником плати (податку) за землю згідно з підрозділом 8 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України по справі №28/506 від 22.06.2004 року.


Рівненський окружний адміністративний суд
ПОСТАНОВА
09 листопада 2011 року Справа № 2а/1770/4400/2011

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Здолбунівської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0114351740 від 27.04.2011 року, згідно якому йому визначено суму податкового зобов’язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" в розмірі 19499 грн. 29 коп.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, суду пояснила, що позивач є зареєстрованим суб’єктом господарювання, який провадить свою діяльність на спрощеній системі обліку та звітності, а тому в силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727 від 03.07.1998 року не є платником земельного податку. З врахуванням тієї обставини, що належна ФОП ОСОБА_4 на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.10.2009 року земельна ділянка площею 2,7354 га. по АДРЕСА_1 використовувалась ним для провадження підприємницької діяльності, позивач був звільнений від сплати земельного податку за вказану ділянку відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року. Відтак, визначення йому Здолбунівською ОДПІ суми податкового зобов’язання з земельного податку є протиправним. За наведеного, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, вказавши, що постанова Кабінету Міністрів України "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року звільняє від сплати земельного податку суб’єктів господарювання, що перебувають на спрощеній системі обліку та звітності, лише стосовно тих земельних ділянок, які використовуються вказаними суб’єктами для здійснення підприємницької діяльності, означеної в договорі купівлі-продажу земельної ділянки. Оскільки придбана позивачем 23.10.2009 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, а позивачем вона використовувалась для здачі в оренду, то ФОП ОСОБА_4 не можна вважати звільненим від сплати земельного податку. Наголошувала, що обов’язок по сплаті позивачем земельного податку з моменту виникнення права власності передбачений безпосередньо умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки. За наведеного доводила, що сума податкового зобов’язання з земельного податку визначена позивачу правомірно і обґрунтовано. Просила в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Судом встановлено, що позивач з 21.10.2008 року зареєстрований фізичною особою –підприємцем (а.с.8), перебуває на податковому обліку за місцем проживання - в Здолбунівській ОДПІ. На 2011 рік ФОП ОСОБА_4 було видано свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_1 (а.с.7). Вказаним свідоцтвом визначено такі види діяльності позивача, як: роздрібна торгівля, встановлення та виготовлення візуальної реклами, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку на праві власності належить земельна ділянка площею 2,7354 га в АДРЕСА_1 (а.с.29). Вказана земельна ділянка придбана позивачем за договором купівлі-продажу, що укладений 23.10.2009 року з СПД ОСОБА_5 (а.с.22-23). Земельна ділянка надавалась Здолбунівською міською радою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд та має кадастровий №56 226 101 00:00:002:0085.

Отримавши інформацію з Державного земельного кадастру та копію договору купівлі-продажу, Здолбунівська ОДПІ, без проведення будь-яких перевірок ФОП ОСОБА_4, здійснила розрахунок для нього земельного податку, використавши нормативну грошову оцінку, надану Управлінням Держкомзему у Здолбунівському районі (а.с.24-25).

27.04.2011 року Здолбунівська ОДПІ прийняла податкове повідомлення–рішення №0114351740, згідно якого, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 розділу ІІ та пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, визначила позивачу, як фізичній особі, суму податкового зобов’язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" в розмірі 19499 грн. 29 коп.(а.с.9).

Вказане податкове повідомлення-рішення оцінюються судом як протиправне з огляду на наступне.

Згідно приписів статей 320 Цивільного кодексу України та 134 Господарського кодексу України, власник, у тому числі на основі права власності спільно з іншими суб’єктами, має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. У власності позивача, на підставі договору купівлі-продажу, знаходиться земельна ділянка, яку він використовує для здійснення підприємницької діяльності.

В силу вимог статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Разом з тим, абзац п'ятий частини першої статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року звільняв і на даний час звільняє від сплати ряду податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі земельного податку, суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок.

У пункті 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року, в редакції що діяла до 01.01.2011 року, було визначено, що суб'єкт малого підприємництва звільняється від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, законодавством були встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналогічне визначення містить Державний класифікатор України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 від 28.05.2004 року. Підприємницька діяльність визначається, як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Як вбачається зі свідоцтва про сплату єдиного податку, позивачу надавалося право провадити такі види діяльності, як роздрібна торгівля, встановлення та виготовлення візуальної реклами, здавання в оренду власного нерухомого майна. Доказів того, що позивач не здійснював таких чи інших видів підприємницької діяльності відповідачем не здобуто і суду не надано.

Згідно з укладеним договором оренди землі №01/0111-1 від 01.01.2011 року та актами прийому-передачі наданих послуг від 31.03.2011 року, 30.06.2011 року, земельна ділянка площею 2,7354 га. в АДРЕСА_1 передавалася ФОП ОСОБА_4 в тимчасове платне користування АВКТ ВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (а.с.30-34). Розмір орендної плати було визначено сторонами на рівні 1200,00 грн. за 1 га. в місяць.

Слід зазначити, що власники земельних ділянок і землекористувачі згідно зі статтями 91, 96 Земельного кодексу України зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, залежно від чого здійснюється і оподаткування земельних ділянок. В силу вимог статті 20 Земельного кодексу України, зміну цільового призначення земель провадять органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність, надання у користування або вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Оскільки земельна ділянка площею 2,7354 га. в АДРЕСА_1 виділялася Здолбунівською міською радою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, а ФОП ОСОБА_4 надавав її в оренду для АВКТ ВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", - юридичної особи, у якої за даною адресою розміщені будівлі та споруди, це не призвело до зміни цільового використання вказаної земельної ділянки.

Оскільки операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності.

Фіксація у свідоцтві про сплату єдиного податку, який виданий позивачу, такого виду діяльності як надання в оренду власного нерухомого майна, свідчить про те, що такий вид діяльності для ФОП ОСОБА_4 є одними із основних. Зважаючи на це, а також на те, що Указ Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року не містить будь-яких застережень чи приміток, за яких суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, буде сплачувати плату (податок) за землю, платник єдиного податку не є платником земельного податку при здаванні в оренду земельної ділянки.

Відповідно, ФОП ОСОБА_4 згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року звільнений від сплати земельного податку за земельну ділянку площею 2,7354 га. в АДРЕСА_1.

Оскільки позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду власну земельну ділянку, нарахування йому податковим органом земельного податку є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Доводи сторони відповідача про те, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку лише стосовно земельних ділянок, які використовуються для здійснення тієї підприємницької діяльності, яка означена в договорі купівлі-продажу земельної ділянки є безґрунтовними і не відповідають текстуальному змісту нормативно-правового акту, яким врегульовано дане питання. Покликання на пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року, є недоречним, позаяк постановою Кабінету Міністрів України №1196 від 27.12.2010 року, що набрала чинності з 01.01.2011 року, вказаний пункт вкладено в новій редакції, і така редакція взагалі не торкається питання звільнення платників єдиного податку від плати за землю. Покликання Здолбунівської ОДПІ на пункт 3.1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 23.10.2009 року між СПД ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, як на підставу нарахування та сплати позивачем земельного податку, є абсурдними, оскільки умови договору не можуть містити правових норм і не можуть встановлювати будь-які, відмінні від законодавчих, правила оподаткування.

Та обставина, що земельна ділянка згідно з Державним актом належить на праві власності позивачу, як фізичній особі, а не як суб’єкту підприємницької діяльності, не вказує на відсутність зв’язку володіння такою земельною ділянкою з господарською діяльністю позивача, оскільки стаття 80 Земельного кодексу України обмежує коло суб'єктів права власності на землю, визначаючи, що такими на землі приватної власності є громадяни та юридичні особи. Враховуючи вказане обмеження та вимоги до документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 року, в редакції постанови №1019 від 12.11.2008 року, реєстрація права власності на земельну ділянку за суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем, не передбачена. Разом з тим, для використання земельної ділянки у власній господарській діяльності фізичною особою не вимагається, щоб така ділянка була зареєстрована на праві власності саме за нею, і саме як за суб’єктом підприємницької діяльності чи приватним підприємцем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Здолбунівська ОДПІ є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Обов'язок самостійного визначення суми податкового зобов'язання окремих платників податків, який покладається на податкові органи нормами Податкового кодексу України, повинен реалізовуватись з дотриманням вимог іншого чинного законодавства, зокрема і Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року.

Оскільки сума податкового зобов'язання із земельного податку від сплати якого позивач звільнений в силу поширення на нього дії Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, самостійно визначена відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням, таке податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Сообщение отредактировал Игорь Алексеевич - 09.02.2012, 17:16