Предприниматели и все-все-все, что дальше делать будем? Опции

[Витал_Д]

Люди при власти, согласен,- не те, благодаря которым Украина может стать процветающей страной, а ее граждане - счастливыми. Так что, выход в том, чтоб заменить власть? Увы, но если начать с этого, то оно ничего не даст, о чем написано в "Що зміниться, якщо негайно переобрати ВРУ та ПУ й призначити інший КабМін?".

"Конституция виновата!" - так говорят те, кто либо не соизволил разобраться, что к чему, либо сознательно вешает лапшу на уши (власть принимает в этом действе самое активное участие, между прочим,- делайте выводы, сограждане). Но почему не Конституция? Читайте в "О новой Конституции – панацея?".

"Демократия виновата!" - ставят "диагноз" другие. Гм, а она у нас есть, чтоб быть "виноватой"? А если нет, то как можно обвинять в чем-то то, чего нет? Вот, гляньте в "Суть украинской «демократии»".

"Проблема сидит в нас самих, а потому нам надо начать с себя!" - кричат третьи. Однако, прошу посмотреть в "Начните с себя... советуют... борцы "за светлое будущее”".

Духовность, моральность, система ценностей вообще,.. не являются причинами имеющегося положения в Украине. Они, как и само это положение,- являются СЛЕДСТВИЯМИ неких причин, лежащих на более высоком уровне - в Системе. Подробнее см. в "Маленький штрих к некоторым понятиям".

Находятся и такие, которые говорят, что все разговоры о наших проблемах - надуманные ("искусственно раздуваемые", "проплаченные"...), вплоть до того, что общенародных проблем якобы нет вообще, а все остальное - это проблемы частные, субъективные... Так ли это на самом деле? Смотрим в "О системном мышлении — 9".

И так далее, и тому подобное...

Власть, будучи "телохранителем" и "проводником" Системы, постоянно подбрасывает нам, чтоб мы тут не скучали и "боролись", все новые и новые версии объектов (целей) нашей "борьбы". Подбрасывает руками либо знающих (и неплохо имеющих на этом) что к чему на самом деле лиц, либо руками наивных (несознательных, глупых, неразобравшихся,.. всяких) "рядовых украинцев", вдруг "прозревших". Подбрасывает, конечно, лишь те версии, которые не имеют ничего общего с ИСТИННЫМИ причинами имеющейся в Украине ситуации.

Подбрасывает для того, чтобы отвлечь наше внимание от этих причин, увести в сторону и подальше от них - только таким образом Система будет жить и здравствовать и далее...

Так что же делать нам - "бороться" с теми целями, которые нам подбрасывают? Бороться со следствиями? Но ведь такая "борьба" - то же самое, что бороться с постоянно возникающей простудой, не ликвидировав сквозняк!?

Может быть, все же разумнее ПРИЧИНЫ устранить? Где они, и что из себя представляют, см. в "Система: діагноз & рецепт".

Подробнее о Системе "разжевано" в "Так какая же Система нам нужна и почему?".

А конкретнее, в виде уже проекта Программы действий, написано о том, что именно нужно делать, в "Програма дій (проект)" и в "Проект Программы действий (русский язык)".

На часто встречающиеся вопросы, связанные с моими предложениями, ответы содержатся в многочисленных материалах, имеющихся на сайте http://vocv.at.ua/ .

Естественно, мгновенно находятся "правильные" ("научно обоснованные", "исторически подтвержденные"...) возражения от "настоящих демократов" о том, что все, о чем я пишу - "бред" (ПОЧЕМУ "бред" - сие великая тайна есть, а потому - не раскрывают ее).

Очень часто вместо обсуждения моих предложений обсуждают меня самого, и это радует, если честно. Радует потому, что ТАКОЕ обсуждение - верный признак ОТСУТСТВИЯ у "оппонентов" сколь-либо серьезных аргументов "против". Тем самым они признают, что в этих идеях что-то все же есть такое, что Системе не нравится и может угрожать ее существованию в нынешнем виде.

Нередко говорят, что ничего не получится, и получиться якобы не может, по причине отсутствия Лидера, то есть - "мессии", который поведет, а мы, как стадо послушных баранов, пойдем за ним. Куда именно поведет - вопрос десятый, как правило. Главное, чтоб он нам втемяшил - там, куда он нас ведет - хорошо. Что-то напоминает... Но посмотрите "Эй, Лидер, скажи-ка мне - куда ведешь меня, толпу твою?".

Другие говорят, что наше "быдло" просто неспособно ни на что, а потому, мол, все мои идеи и предложения просто обречены... В ответ им - "АКЦИИ, Акции, акции, "акции"...".

..........

И так далее...

Так что, прошу к столу. Но - не всех, а лишь тех, кто искренне желает сделать эту страну такой, какой она заслуживает быть. Тех, кто желает успеть пожить в ТАКОЙ стране. Но даже если и не самому пожить, то хотя бы потомкам своим такую возможность дать.

Ведь кто, по большому счету, виноват в том, что по детской наркомании, детскому алкоголизму, детской преступности,.. Украина - общепризнанный "лидер"? Да ведь мы, родители этих детей, и виноваты - наплодить-то наплодили, да вот о будущем их думать не желаем - боимся за СОБСТВЕННОЕ спокойствие, все причины выискиваем, чтоб кого-то другого показать виноватым... Где же наша ответственность перед ними? Мы, нынешние, живем за счет их, будущих, не так ли, если подумать? Эгоисты? Или и того похуже?

Первой задачей стоит необходимость как можно более широкого распространения представленных здесь материалов - везде, где только можно. Крайне полезным было бы НЕЗААНГАЖИРОВАННОЕ подключение к дальнейшей работе над данными предложениями профессионалов - психологов, социологов, системных аналитиков, юристов,... при условии исключения каких бы то ни было попыток выхолащивания сути идей и предложений с целью ее подмены на очередную ложную версию целей "борьбы" народа за свое будущее.

И последний штрих - обо мне, чтобы сразу исключить всяческие домыслы и подозрения:

• - во власть я не стремлюсь и никогда не стремился;
• - в выборах (в качестве кандидата во что-нибудь) никогда не участвовал и желания такого не имею;
• - ни в какой партии не состою и состоять не собираюсь, хотя попытки "объединить" меня с собою предпринимались и предпринимаются разными партиями;
• - никакой олигарх за мной и/или за ВО "Україні - чесні вибори" не стоит;
• - ВО "Україні - чесні вибори" НИКАКОГО отношения к непосредственно "выборам", бывшим и будущим, не имело, не имеет, и не может иметь, поскольку его задача состоит в совершенно другом;
• - название этого объединения говорит лишь о том, что мы выступаем за превращение ВСЕХ фарсов, любого уровня, под названием "выборы", в выборы настоящие, основанные на:
  
  • - полном доступе избирателя к ОБЪЕКТИВНОЙ информации о кандидатах;
  • - полном отказе от имущественного ценза и всего, что с ним связано;
  • - введении в законодательство критериев выборов, обеспечивающих РАЗВИТИЕ страны вместо ее деградации;
  • - внедрении механизмов ответственности не только избранников ПОСЛЕ выборов, но и кандидатов - еще ДО выборов;
  • - полном отказе от каких либо партийных списков, как закрытых, так и открытых - коллективной бывает лишь безответственность;
• - все, что предлагается, носит КОМПЛЕКСНЫЙ характер и должно внедряться СИСТЕМНО, если мы хотим РЕШЕНИЯ проблем, а не их "залечивания". По этой причине прошу не судить обо всем массиве предложений, основываясь исключительно на отдельных из них, в отрыве от остальных (по хвосту слона нельзя сказать, что представляет из себя весь слон). Систему можно изменить ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО системными мерами ее же уровня, основываясь на результатах СИСТЕМНОГО анализа причин ее нынешнего поведения.

Кажется, все... пока.


--------------------

ВО "Україні - чесні вибори"

.

[Витал_Д]

Скажіть мені, що ми - не ідіоти

У відповідь на DDoS-напади на сайт http://vocv.at.ua/ я вирішив не вагаючись підготувати український варіант останньої статті, що так не сподобалася організаторам нападів. Ось він (прошу поширювати наведений матеріал):


Хто такі «ми»? Та всі! Тобто всі люди, що живуть в Україні. Правда, по-різному ідіоти. Одні, це ті, які при владі або над владою, думають (або їм здається, що вони думають), ніби за допомогою золота можна купити Божий Суд. Інші впевнені в тому, що за допомогою необмеженої влади, яку мріють збудувати, навіть і без золота змусять той же Суд прийняти їх умови. Й ті, й інші, звісно, не відкривають ці свої «таємниці», але годують (іноді щиро!) усіх інших вигадками то про «кризи», то про «папєрєдніков», то про «ворожу змову» ... Треті ж, яких більшість, вірять у всі ці вигадки, тупо клюють на цю наживку й роблять те, що говорять перші ... а потім скаржаться на «погану владу» й на «погане життя», сподіваючись або на «опозицію», або на «само все виправиться», а то й на «революцію» - взагалі темний ліс ... Хіба не ідіоти? Хіба не всі?

Хтось зараз скаже: «сам такий - нічого не розумієш, а образи сієш». Або щось в такому дусі скаже, усвідомлюючи свою «правоту». Що ж, пропоную трохи освіжити пам'ять, якщо в кого з нею туго.

Й почну з дзвінка одного з телеглядачів на адресу Н.Губенко, коли той виступав у телестудії. Цей глядач поставив таке запитання: «так ви що, проти БУДЬ-ЯКОЇ влади, раз вам не подобаються всі, хто керував Україною в останні 20 років?». У відповідь на це запитання Губенко ще раз підтвердив висловлену ним точку зору, що всі наші влади за ці роки - бандитські, а тому й не подобаються йому.

А я подумав ось про що - а хто сказав, що ці влади були РІЗНИМИ? Тобто що вони були владАМИ, а не владОЮ, однією й тією ж владою, що кожного разу просто приймає інший вигляд, видаючи себе за іншу? Особисто я впевнений якраз у зворотному - у нас всі 21 рік влада - одна й та ж, яка за допомогою нагромадження безлічі «партій» лише імітує зміни самої себе. Тієї ж думки, хай і не завжди усвідомлено, дотримуються й «противсіхи», які бачать в «політичній» боротьбі лише суперництво між різними кланами всередині однієї партії влади (в яку неформально входять якщо не всі, то більшість наших «партій», а точніше, їх керівництво) за більший доступ до корита.

Інакше кажучи, я веду мову про щось схоже до дуже поширеного в природі такого явища, як мімікрія:

Представники фауни й флори використовують її, оскільки вона дозволяє їм отримати додаткові вигоди, залишаючись при цьому самими собою (ящірка на фотці, наприклад, зовні мало відрізняється від старого листя, але не перестає бути ящіркою, що володіє довгим язиком для відлову всіляких мошок, що її не помітили) .

А що ж нашій владі дає мімікрія? Очевидно, володіння владою і всіма благами, що з неї випливають - ми є мошка, а влада - все та ж ненажерлива ящірка, що змінює лише зовнішні атрибути (прапори, назви «партії, що перемогла», прізвища президентів чи депутатів ...). Але от постає питання - як їй це вдається? Тобто в чому, власне кажучи, полягає мімікрія? І чи є вона насправді, ця мімікрія? Можливо, влада все ж змінюється, а я тут даремно на неї «бочку кочу»?

Для того, аби чітко відповісти на ці запитання, необхідно повернутися в часи Радянського Союзу. Повернутися для того, щоб згадати про одну з причин його розвалу. Серед безлічі цих причин була одна, яка супроводжувала дітище Леніна-Сталіна на протязі усієї його історії. Це - подвійна мораль, лицемірство й брехня, присутні на всіх рівнях держави й суспільства. З одного боку - мрійливі твори школярів, бравурні вірші поетів, високопафосні промови з трибун, пропаганда всього світлого й доброго ... А з іншого боку - непроглядні злидні й безправ'я переважної більшості населення, яке не протестувало (в-основному) тільки тому, що «всі так жили», вкрай неефективна економіка у зв'язку з «я їм так працюю, як вони мені платять», замішана на зрівнялівці, яка відбиває бажання мислити й проявляти ініціативу, існування реального комунізму для вузького кола «обраних», хоч і замаскованого, але народ, як мінімум, здогадувався, що до чого...

Більше того, подібні протиріччя були закладені в комуністичну ідеологію, а точніше, в методи її реалізації на практиці, СПОКОНВІКУ — декларована нею побудова щасливого суспільства аж ніяк не може поєднуватися з інструментами насильства, застосовуваними для побудови цього щастя, погодьтеся, - або одне, або інше, але ж ніяк не разом. Така дуальність рано чи пізно, але повинна була привести, й таки привела, до повної невідповідності між задекларованими (а часто й дійсно необхідними) цілями існування держави й реальними цілями діяльності більшості народу як спільноти окремих людей, що або живуть за принципом «хочеш жити, вмій крутитися», або стурбованих банальним виживанням. Оскільки будь-яка держава життєздатна лише в тому випадку, коли її існування підкріплено всією діяльністю її громадян, то вказана невідповідність в Радянському Союзі призвела до його повного краху - кому він потрібен був з його цілями й проблемами, якщо у його громадян - свої ВЛАСНІ цілі й проблеми ?

Але крах СРСР трапився в 1991-му році, а трохи раніше, передчуваючи його наближення, Горбачов затіяв «перебудову», щоб спробувати хоча б якусь частку розпухлої дуальності в справах і мізках (особливо!) людей хоч якось загладити. Однак нерішучість Горбачова, вихованця все тієї ж системи, а також низка інших причин, привели «перебудову» до повного фіаско.

У ті роки Україна перебувала під повним керуванням Компартії України, поки що васально залежної від Кремля. Під тиском народних виступів ЦК КПУ був змушений провести через тодішню Верховну Раду новий закон про вибори народних депутатів. Цей закон був явно демократичніше (вимушено) всіх попередніх, однак «добро» на повну демократію від Москви, завдяки все тій же нерішучості Горбачова, отримано не було, та й бажання зробити крок у невідому досі демократію у місцевих комвождей України не було ніякого. У підсумку - начебто й прогрес, але з сильно затиснутими «гальмами».

У 1990-му році на підставі цього закону в Україні проводяться «вибори» депутатів, в результаті яких до стін ВР вперше потрапляють представники національно-демократичних сил, однак більшість голосів - у представників КПУ («група 239» - формальне їх об'єднання, що ситуативно зростало до трьохсот з гаком голосів). Виконавча влада - так само в руках КПУ, а місцева - тим більше. Та сама дуальність, що привела до краху Радянський Союз, продовжувала свій розвиток (який виливався в деградацію окремих людей та суспільства в цілому) в Україні, оскільки її головні носії, що перебували при владі й волею чи неволею насаджували її ж усьому суспільству, продовжували ту діяльність, яку вони знали.

Тим часом, диктат Москви поступово слабшав, що призводило до зростання апетитів місцевих «князьків», бажаючих отримати повну незалежність від Кремля. Так вийшло, що це їх бажання співпало з сподіваннями націонал-демократів, багато з яких віддали роки свого життя боротьбі за незалежність України. У 1991-му році, після серпневих подій у Москві, збіг інтересів тих та інших призвів до проголошення незалежності України. Представники Народного Руху та споріднених йому партій і рухів потрапили в якусь нестяму від ейфорії. А ось комуністи, що володіли фактичною владою, глибоко замислилися, якби на хвилі національного піднесення їм самим не опинитися не при справах (тобто втратити доступ до корита, про яке вони завжди пам'ятали, але про яке демократи забули - мабуть, через ейфорію).

Й ось тут шахісту Кравчуку приходить в голову «геніальна» ідея (а фактично - підла пастка для народу) про «хитру» заборону КПУ, головним ідеологом якої він зовсім нещодавно був. 26-го серпня 1991-го року він підписує указ Президії ВРУ про тимчасове припинення діяльності КПУ, а 30-го - Указ про заборону КПУ. З одного боку, він, начебто, прислухався до голосу народу, однак сама поспішність прийняття цих указів та вміст їх текстів наштовхує на думку про те, що не так все просто. Насправді ж під цими указами ховається бажання Кравчука викинути «обгортку» (тим самим випустивши протестний «пар»), але зберегти «начинку» - людей КПУ при владі (а їх - більшість).

Що таке партія без людей, будь-яка партія? Та нічого: папірець про реєстрацію + партійна власність, ото й усе. А що таке люди? Люди - це ВСЕ. Саме люди роблять політику партії відчутною, саме вони, ці люди, якщо ця партія у «керма», насаджують усьому суспільству комплекс «прийнятних» моральних і духовних цінностей (совковий агітпроп - незаперечний світовий лідер у цьому питанні), саме ці люди володіють де-факто державою разом з усіма її ресурсами, й т.ін. І ось ці люди, члени вже «забороненої» КПУ, через недогляд демократів, але за розрахунками Кравчука й Ко, залишилися при владі в Україні У ПОВНОМУ обсязі! Ось цей момент з повною підставою можна вважати ПОЧАТКОМ створення існуючої у нас олігархічно-клептократичної системи державного устрою. Й саме Кравчук - засновник цієї Системи - не Кучма, не Ющенко, не Янукович, які лише користувалися вже створеним та зміцнювали створене !

Але початок — ще не створення, то що ж відбувається далі? А далі йде зміцнення заснованої Системи, приймаються відповідні рішення, у тому числі спочатку задля знецінення держвласності, а потім - її «прихватизації». Щоб народ не заважав, та й щоб власність стала подешевше, рвуться ВСІ економічні зв'язки з іншими колишніми республіками СРСР, навіть і там, де для цього не було ніяких передумов - тим самим мільйони людей стали безробітними й отже, переймалися виживанням своїм та своїх сімей (не до державних проблем стало), а власність різко втратила в ціні - налітай, хто ближче й хто «свій» ... Так зароджувалися наші «олігархи», саме в ті роки.

Одночасно з цими подіями незабаром (у травні 1993-го) було прийнято ще одне рішення - про дозвіл громадянам, що дотримувалися комуністичних поглядів (вчорашнім членам КПУ), створювати нові партійні організації. Треба сказати, що членів колишньої КПУ відразу ж після її формальної заборони активно «приходували» окремі вихідці з неї ж. Так, вже в 1991-му році була створена Соціалістична партія (О.Мороз), в 1993-му «заново» створюється КПУ (П.Симоненко). СПУ, КПУ, ПСПУ, КПРС, КПУ (о) ... - все це «партії», які складаються з вчорашніх комуністів. Але як ви думаєте, від зміни належності до партій, від зміни назв чи партійних кольорів, щось змінилося в головах у всіх цих людей? Очевидно, ні на йоту не змінилося. А отже, й ставлення всіх цих людей до України та до її народу також НЕ змінилося - як були вони для цих діячів джерелом поживи ще за часів згасання Союзу, так і залишилися, тільки тепер - без будь-якого нагляду з боку Кремля. Якщо ж врахувати, що членами КПУ на той час було близько 3,6 млн. осіб, та якщо припустити, що хоча б 10% з них - активні члени, то отримаємо цифру в 360 тисяч чоловік «жадаючих погрітися»! Яка різниця для всіх них, якого кольору їх партквиток, якщо він дозволяє «грітися»? Тим більше, що від комуністичної ідеології як такої вже давно мало чого залишилося на практиці ... так, ширма одна.

Таким чином, перший крок в грандіозно підлому вчинку по відношенню до своїй ж країні, до свого ж народу (а чи свої вони для нього?), був зроблений Л.Кравчуком в 1991-му році у вигляді дуже оперативного указу про заборону КПУ, але БЕЗ відсторонення її членів від влади (що це за «заборона» така, якщо де-факто вона залишається при владі, га?), а другий крок - в 1993-му році у вигляді указу про дозвіл колишнім членам КПУ створювати нові партії, що й дало можливість владі «мімікрувати», зображуючи надалі видимість гострої боротьби між різними партіями під час «виборів», але нічого не змінюючи по суті. Ще один вкрай важливий крок - узурпація владою права вирішувати, ЯК саме проводити вибори в Україні, тобто за ЯКИМИ «правилами» (про це - нижче). Заклавши основи майбутньої Системи, Кравчук вже міг бути спокійним за власне безбідне майбутнє, а задля більшої видимості власної «демократичності» (насправді - для закріплення закладеної ним Системи) були влаштовані дострокові "вибори" Президента й депутатів ВР в 1994-му році, в результаті яких до влади прийшли вже нібито не комуністи (попередній абзац ще п'ять разів прочитайте, якщо хтось не зрозумів, чому я написав зараз слово «нібито»). Але панове, ви за кого мене тримаєте - за повного ідіота?

Отже, початок створення існуючої нині Системи — серпень 1991-го року, а офіційною датою її народження (без зайвої реклами, із зрозумілих причин) є середина 1994-року, після проведення позачергових “виборів” Президента та Верховної Ради України. З тих пір так все і йде - «партій» вже під 200 (!), «вибори» проводяться регулярно (демократія!), президенти та склад інших органів влади нібито змінюється, й «опозиція» така бойова, ну така ж бойова ... однак віз - і нині ТАМ, в 1991-му році. Яскравий показник наших «досягнень» - Україна до цієї пори (2012-й рік!) навіть ВВП 1990-го року ніяк не може відновити! А як вона його відновить, якщо розкрадається або просто привласнюється за різними «схемами» усе й уся?!

З точки зору вивчення процесів минулі два десятиліття можна зобразити як циклічний процес (увага, ілюстрація - анімований gif, тож затримайтеся на ній деякий час) , схожий на те, що відбувається в бетономішалці (або в кухонному міксері, якщо хтось нічого не знає про бетономішалку):

Найважливішим елементом показаного тут циклічного (від «виборів» до «виборів») процесу є зображена чорним кольором «заслінка» (або «регулятор», або «правила гри» - все суть синоніми в даному випадку). Поворот цієї заслінки, як ручки змішувача у ванній, відкриває надходження «вхідної сировини» або ЗЛІВА (тобто ззовні процесу — нові, не з попереднього циклу процесу, люди) - при повороті заслінки ПРОТИ годинникової стрілки, або ЗПРАВА (тобто в якості «вхідної сировини» використовуються «продукти», отримані після закінчення попереднього циклу процесу) - при повороті заслінки ЗА годинниковою стрілкою.

До серпня 1991-го року управління цією заслінкою, хоч і слабіюче, але тримав Кремль - саме він вирішував, які послаблення можна, а які - не можна, включати до законів про вибори. Після оголошення незалежності України перед Кравчуком і Ко, якби вони були хоч трохи порядно налаштованими людьми, постало б питання - ХТО повинен керувати цією заслінкою в нових умовах, коли диктат Москви канув у вічність? На жаль, таке питання перед ними не постало, бо відповідь на нього була відомою заздалегідь - звичайно, НЕ народ буде вирішувати, за якими правилами вибирати СОБІ владу (відчуваєте, де схована узурпація влади?).

Після серпня 1991-го влада й тільки влада займалася «удосконаленням» виборного законодавства. З одного боку, ця діяльність дозволяла вішати людям локшину про прагнення до «європейських норм» і т.п. нісенітниці, а з іншого боку - полегшувати проходження до владу «своїм», але ускладнювати - «чужим». Щоб було видно «європейськість», зовсім закривати двері перед «чужими» - не можна, однак можна зробити так, щоб «чужі» завжди були в нищівній меншості, а отже, щоб вони не мали жодних можливостей хоч якось «впливати на погоду» в державі. Саме це й робиться постійно - шляхом встановлення майнового цензу (нібито для запобігання «несерйозним" кандидатам, які, мені чомусь так здається, свого часу якраз і були інспіровані владою, щоб було на що послатися), шляхом роздування цін на будь-які послуги кандидатам під час передвиборних кампаній (завдяки чому стати депутатом у нас у багато разів дорожче, ніж навіть у США), шляхом максимально можливого послаблення вимог до висунутих або самовисуваних в кандидати (що дозволяє посадити у ВР вчорашніх охоронців, водіїв, різноманітних “зірок” спорту чи шоу-бізнесу,.. тобто “кухарок”, для яких інтелект — якість не обов'язкова, але на роль “кнопкодавів” за певну винагороду цілком згодяться), й т.ін.

З того часу (з 1991-го) цю заслінку дуже міцно тримає в своїх руках БУДЬ-ЯКА влада (нібито інша у порівнянні з попередньою), що й зображено на малюнку - на початку кожного чергового циклу (тобто «виборів») вільний доступ (в якості «вхідної сировини») отримують колишні комуністи та/або їх вихованці, але з купою перешкод - названі мною «новою генерацією» політики (зелена стрілка зліва). Очевидним у цій картині є те, що доки так триватиме далі, НІЯКИХ реальних змін в кращий бік в Україні НЕ БУДЕ. Таким чином, найперша й найважливіша проблема для нашого народу - прибрати руку влади від «правил» (від заслінки) раз і назавжди, прибрати для БУДЬ-ЯКОЇ влади - щоб у тої спокуси надалі не з'являлося.

Друга проблема, хоч і порівняно легша, ніж перша, - наявність в «бетономішалці» СТАРИХ, найбільш деградованих, кадрів — вчорашніх комуністів та комсомольців, до яких приєдналися криміналітет та найрізноманітніші пристосуванці, й т.п., вихованих Системою й ДЛЯ Системи. Не прибравши їх УСІХ звідти, ми не отримаємо якісний «продукт», яким можна б було наповнити все той же процес діяльності влади (пронародної) на протязі кожного чергового циклу.

У цьому ж зв'язку мати якісь ілюзії щодо наших «партій» - принаймні наївно, а за великим рахунком - наступання на ті ж граблі. Саме тому всі вони мають бути розпущені, всі до єдиної, а всі згадки в нових «правилах» про партії при формуванні системи влади в цілому та органів влади, зокрема, мають бути видалені. У майбутньому нові партії можуть з'являтися як клуби за інтересами, але претендувати на владу тільки тому, що вони цікавляться не акваріумними рибками, а політикою, вибачайте...

Більш конкретно (без «води») вади нашої Системи розглянуто в статті «Система: діагноз & рецепт», в якій наводиться також і «рецепт лікування», який автоматично випливає з «діагнозу».

Отже, ще раз — існуюча в нас влада є НЕЗМІННОЮ, починаючи з 1994-го року, тобто моменту народження створеної Кравчуком і Ко олігархічно-клептократичної Системи суспільно-державного устрою України. Влада лише ЗОВНІ виглядає після чергових «виборів» начебто іншою, але за своєю суттю вона завжди лишається владою найбільш деградованого прошарку нашого суспільства над усім суспільством. ТАКА влада, що зовсім не дивно, може вести країну й суспільство лише до подальшого здичавіння й загибелі, бо на інше вона ОБ'ЄКТИВНО НЕ ЗДАТНА!

Що можуть сказати зазивали на «вибори» 2012-го року у зв'язку з усім тут викладеним?

Що вони скажуть, якщо виявиться така явка (а точніше, неявка) на «вибори», що стане зрозуміло - зовсім не даремно «підметушилася» влада, забравши можливість оголошення «виборів» такими, що не відбулися, з причини низької явки, а також видаливши можливість голосувати «проти всіх»?

Що скаже «опозиція», «УДАР», «Україна - вперед», та інші «борці» з владою ЗА ПРАВИЛАМИ від влади, особливо зважаючи на те, що відповідний закон було прийнято за їх же участі?

Ясно, що в своїх брехні й демагогії вони ніколи не зізнаються, але ж народ потроху прозріває - то на що сподіваєтеся, коритолюбці?
--------------------
ВО "Україні - чесні вибори"
http://vocv.at.ua/
.