Цитата(Alexzender @ Mar 16 2012, 09:38 AM)
Дело в том что были услуги и в этом году
Налоговая консультация сказала - звоните, решаем что делать с такими как вы
? Починаючи з 01.01.2012 р. приватні підприємці – платники єдиного податку 1 та 2 групи не можуть надавати послуги юридичним особам. Але якщо приватний підприємець (через неуважність або незнання) все ж таки надав послуги юрособі, то чи можуть органи ДПСУ при перевірці цієї юрособи визнати угоду, за якою надавались ці послуги, недійсною?
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 – 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу:
«Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
<...>
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»
З аналізу ч. 2 – 3 ст. 215 ЦКУ вбачається, що всі недійсні правочини поділяються на два різновиди:
– нікчемні правочини – правочини, недійсність яких встановлена законом;
– правочини, визнані судом недійсними.
Більша частина недійсних правочинів є правочинами, недійсність яких встановлюється судами, тому що перелік підстав нікчемності правочинів у чинному законодавстві є невеликим.
Необхідно звернути увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 215 ЦКУ на нікчемність правочину можна посилатись тільки за наявності прямої норми у законодавстві про його недійсність (нікчемність). Наприклад: «Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною» (ч. 3 ст. 10561 ЦКУ). Або: «Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним» (ч. 1 ст. 27 ЦКУ).
Зауважимо, що чинне законодавство, у тому числі податкове, не містить заборони на вчинення правочину між фізичною особою – підприємцем та юридичною особою. Обмеження стосується лише критеріїв перебування на спрощеній системі оподаткування, зокрема, на здійснення підприємцями, що обрали другу групу платників єдиного податку, господарської діяльності з надання послуг, у тому числі побутових, суб'єктам господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування (як юридичним, так і фізичним особам).
Що ж стосується підприємців – платників єдиного податку першої групи, то для них законодавець передбачив право на здійснення тільки роздрібного продажу товарів з торговельних місць на ринках та/або провадження господарської діяльності з надання побутових послуг населенню. Перелік таких послуг міститься в п. 291.7 ПКУ.
Наслідком порушення вищезазначених критеріїв є обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності (як першої, так і другої групи платників єдиного податку):
1) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків (п. 293.4 ПКУ);
2) перейти на загальну систему оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності (пп. 5 пп. 298.2.3 ПКУ).
Податкових наслідків для юридичної особи, а тим більше права органів податкової служби визнавати правочини недійсними, законодавством не передбачено. Ольга Пономаренко
ТОВ АФ «Профі-Аудит»