Please wait...
З системного аналізу норм ПКУ випливає, що проведення, зокрема, виїзної перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.
Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та винести податкове повідомлення-рішення.
Платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, може захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
Позивач скористався наданим йому правом на відмову у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки з підстав оскарження наказу про проведення перевірки до суду.
Висновки судів про те, що посадові особи ДПІ при проведенні перевірки діяли з порушенням чинних норм законодавства України, є обґрунтованим, оскільки судами встановлено, що перевірка позивача проведена не за місцем провадження господарської діяльності, як це прямо передбачено для документальної виїзної перевірки нормами ПКУ, а в приміщенні контролюючого органу, а висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства зроблено на підставі інфор-
маційних даних, які наявні у контролюючого органу в базах даних, без фактичного дослідження первинних документів, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, та які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства.
/Постанова ВС від 04.09.2019 р. у справі № 821/3719/15-а/
«Вісник. Офіційно про податки»
