Внимание! Эта страница является архивной, возможно материалы опубликованные на ней уже устарели. С актуальной информацией для предпринимателей вы можете ознакомиться в газете «Частный предприниматель»
От редакции
Читатели “Частного предпринимателя” получают все необходимые знания в сфере предпринимательства. Но порой совсем простая задача не под силу даже очень грамотному хозяйственнику. Причина – неуклюжее владение таким коммуникативным инструментом, как украинский язык. Поэтому “Частный предприниматель” уделит внимание и этой проблеме.
Культура звертання
Народна мудрість говорить: “Називай хоч горщиком, тільки в піч не став”. Однак не варто бездумно користуватися нею. Навпаки, треба пильно стежити, аби цей “горщик” та раптом не потрапив до нашої мови під час спілкування. Особливо якщо це ділові переговори, офіційне звернення, запит тощо.
Недоладні гібриди
Як свідчить практика, підприємці при оформленні документів зразу ж на початку тексту (найчастіше в так званих шапках) роблять помилки – неправильно пишуть прізвища тих, до кого звертаються. А все тому, що застосовують правила російської граматики, в результаті маємо гібриди: Миколі Коваленко, Петру Швець. А мало б бути: Миколі Коваленкові, Петру Швецеві. Отже, пам’ятаймо правило: чоловічі прізвища на о та приголосний звук відмінюються, жіночі – не відмінюються: Лідії Коваленко, Олені Швець.
Звертаймося по-українськи
А тепер безпосередньо про культуру звертання, тобто про кличний відмінок (далі – К. в.). У радянські часи його образливо називали формою, не обов’язковою для вживання. Насправді ж К. в. – дуже давня граматична форма, що надає українській мові національної колоритності, є її стилістичною окрасою. А нехтування нею є грубою помилкою.
Вживаються в цьому відмінку всі іменники 1-ї, 2-ї та 3-ї відміни в однині. До 1-ї відм. належать іменники жін., чол. та спільного роду з закінченням -а, -я: голова, суддя, Софія, Микола. До 2-ї відм. – іменники чол. роду з кінцевим приголосним звуком та з закінченням -о: мер, Іван, Петро, – та середн. роду з закінченнями -о, -е, -я: товариство, прізвище, звернення. До 3-ї відм. належать іменники жін. роду з кінцевим приголосним: річ, Любов.
У множині К. в. має форму називного відмінка: колеги, вітаємо вас.
Іменники 1-ї відм. у К. в. закінчуються на -о (тверда група, тобто перед закінченням є твердий приголосний): Миколо, Оксано, колего, голово; -е, -є (м’яка й мішана група, тобто перед закінченням є м’який звук та [ж, ш, ч]): Катре, Маріє, Іллє; редакціє; -ю (переважно слова пестливого значення): доню, Люсю, Галю, Лесю, Наталю.
Іменники 2-ї відм. у К. в. мають закінчення -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок, -к), імена з основою на г, ґ х, к і деякі іменники з основою на шиплячий (крім ж): Олегу, Жаку, керівнику, начальнику, товаришу, завідувачу. На е закінчуються іменники твердої групи, м’якої групи на -ець та мішаної: Максиме, В’ячеславе, Лукаше, мере, депутате, хлопче. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Анатолію, Василю, Віталію, Юрію, Ігорю, Валерію, лікарю.
Іменники 3-ї відм. у К. в. закінчуються на е: Любове, Нінеле, Рахіле.
Увага! Словники помиляються
Деякі словники фіксують такі форми: Андріє, Юріє, Ігоре. На думку авторитетного вченого Олександра Пономаріва, це суперечить правилу, тому такі форми помилкові.
Звернімо увагу й на ім’я Олег. У засобах масової інформації часто можна почути й прочитати Олеже. Це й недивно – таку форму пропонують певні словники. Проте вона є застарілою, її можна вживати стосовно наших давніх предків, наприклад: княже Олеже. Отже, звертаймося до носіїв цього імені не як до “архаїзмів”, а відповідно до норм сучасної літературної мови: не Олеже, а Олегу.
Звертання з кількома компонентами
Якщо звертання складаються з імені та по батькові, у К. в. вживаються обидва слова: Святославе Кузьмичу, Єгоре Геннадійовичу, Василю Іллічу; Анастасіє Олександрівно, Інго Андріївно.
Зауважимо: імена по батькові чоловічого роду у формі К. в. закінчуються на -ичу (-ічу), жіночого роду -івно (-ївно).
У звертаннях, що мають у своєму складі загальну назву та ім’я, граматичну форму К. в. мають також обидві лексеми. Наприклад: товаришу Костянтине, колего Артуре, депутате Арсенію, панно Ксеніє.
Якщо звертання складаються з загальної назви й прізвища, форму К. в. має лише загальна назва, а прізвище – в називному відмінку: пане Захаренко, товаришу Ковальчук.
Тільки не перестаратися
Не раз доводилося в листівках читати: шановно редакціє, любо Вікторіє, дорого колего. Що й казати, перестаралися їхні автори – прикметники в К. в. не вживаються. Треба писати: шановна редакціє, люба Вікторіє, дорога колего.
Отож, аби не набути щербатої слави, не лінуймося звертатися до українського правопису.
Ольга КАЛНИШ, редактор
