(Вступна доповідь до дискусії з економічних питань профільної тематичної групи Регіонального Круглого столу у Львові 21.09.2012)
1.Як створити умови для чесного бізнесу та моральної економіки у країні?
Економіку не можна розглядати лише з точки зору бізнесу. Усе суспільство творить її через відносини обміну працею. В результаті реалізації цих відносин і виникає платоздатний попит. Значною мірою він цікавить підприємців і роботодавців. Але ще більшою мірою - працівників, бо реалізована в економіці праця має свої, сформовані історично, функції в сім’ї та родині. Зокрема - фінансування соціальних потреб і створення приватної власності, яка може нагромаджуватися в родині шляхом успадкування.
Запропонований підхід спрямований на розгляд суспільства як єдиного цілого і в першу чергу - на основну його частину - найманих працівників, яких у суспільстві є більшість і єдиним джерелом доходів яких є наймана праця. Саме вона оплачує податки і соціальні внески, в тому числі і перш за все – пенсійні. Їх сукупна дія – це і є перерозподіл реалізованої праці. Як відомо, межа лояльності до такого перерозподілу становить 1/3 від заробленого. Сьогодні законодавство вимагає перерозподіляти до 140%(!).
Це співвідношення говорить про те, що легального поточного джерела фінансування податкових та соціальних зобов’язань, які випливають з факту легальної реалізації праці, в Україні не існує. Еквівалент вилучення реалізованої праці на потреби фінансування лише "солідарної" пенсійної системи в діючих цінах та умовах перевищує один мільйон гривень з особи за життя. А кожна сім’я складається щонайменше з двох таких осіб! З цим пов’язані численні проблеми українського суспільства та економіки: тінізація, незабезпеченість національних грошей, постійна інфляція, нарощування боргів в економіці, відсутність внутрішнього ринку через недостатність платоздатного попиту; порушення моральних засад суспільства через потребу маніпуляцій, корупція, зубожіння населення, майнове розшарування та схильність до популізму, чутливість населення до маніпуляцій з боку держави у вигляді обіцянок і «соціальних ініціатив» через закономірну в цих умовах соціальну необлаштованість. Суспільство слабшає, втрачає моральність, руйнується і стає неконкурентоздатним.
Діюча система соціального, а в першу чергу – пенсійного, забезпечення передбачає задоволення від імені держави тих потреб, які в українському суспільстві є функціями сім'ї, родини та громади. Відібравши функції в цих низових рівнів суспільної організації, держава відібрала в них ще й кошти на забезпечення цих функцій і поставила їх в тотальну залежність від себе. Саме тут міститься "базова" суперечність між типом суспільства і принципами управління ним: родинним за характером свого устрою суспільством держава намагається керувати методами та інструментарієм, придатним для общинного суспільства, та ще й низького ступеня розвитку. Держава не може повноцінно управляти усім різноманіттям соціальних потреб, а сім'я та родина втрачають функції, кошти і можливості.
Законодавство, яким встановлюється перерозподіл праці і яке не можливо виконати без порушень, є основою аморальності та протисуспільності державного регулювання економічних процесів в Україні. А метод перерозподілу реалізованої праці через взаємодію “солідарних” фондів суспільного споживання і податків є маніпулятивним. Крім відсутності джерела фінансування податкових та соціально-пенсійних зобов'язань, він спричиняє комунізацію більш як третини реалізованої особою праці без гарантій повернення її в сім'ю та родину в випадку смерті особи до виходу на пенсію або ж не тривалого її використання. Вартісний еквівалент перерозподілу праці приховується від суспільства шляхом нехтування впливом часу на майбутню вартість державних пенсійних заощаджень з точки зору інтересів особи та її можливостей самостійно управляти пенсійними ризиками у відповідності з власними пріоритетами.
Міркуючи про мораль в економіці, нам слід відповісти на ряд питань:
- Чи морально вимагати від роботодавця виконання податкових та пенсійних зобов’язань, які виникають у зв'язку з зарплатою працівників і які не мають джерела фінансування, не довіряючи сплату таких податків та соціальних внесків самому працівникові як громадянину? Може, краще дати працівникові "відчути" ці кошти і зацікавитися ними?
- Чи морально усувати працівника від розподілу результатів його праці? Адже питання «Куди йдуть мої податки?» є фундаментальним для становлення громадянського суспільства. Обізнаність, активність і вплив спроможних громадян є вирішальною умовою для формування демократичного суспільства самоврядних громад.
- Чи морально не доплачувати працівникові третину зарплати, а вилучати її шляхом примусу роботодавця і при тому говорити працівникові, що для нього нагромаджується пенсія, але не говорити, що він може до неї не дожити або нетривалий час нею скористатися?
- Чи морально здійснювати ці стягнення через інших осіб - податкових агентів, якими визначено роботодавців? Це приховує від суспільства величину таких стягнень і їх невідповідність розміру джерела фінансування.
- Чи морально не платити працівникові за вилучені на тривалий час кошти, коли вони не потрапляють своєчасно в родину для використання їх за її власними пріоритетами?
Щоб створити умови для чесного бізнесу в Україні треба залишити основну частку заробленого працею в кишенях працівників. Це, з одного боку, усуне можливості зловживання вилученими до бюджетів і соціальних фондів коштами, а з другого - створить можливості для природного функціонування праці в суспільстві та збагачення родин їх власною реалізованою працею, створення на цій основі їх приватної власності.
2.Чи можливо створити умови для чесного бізнесу та моральної економіки в країні на засадах споживацької ідеології та станового егоїзму?
Д. Донцов у 1962 р. писав, що «Совєцьке» чиновництво, урядовий апарат, як в ідейному, так і в побутовому сенсах «морально гниє», опановане становим егоїзмом, гонитвою за грошем і неймовірним хабарництвом. «А де загниває «еліта», дух, … там вже показуються всі знаки розкладу». Отже, нічого морального на засадах станового егоїзму створити не можна. Сьогодні ми спостерігаємо «розвиток» цього явища, який отримав назву «мажорство»: безкарність і вседозволеність як самих чиновників та можновладців, так і їх дітей. В основі цих явищ лежить дискредитація легально реалізованої в економіці праці, усунення громадян від надбань третини їх праці за ціле життя, позбавлення родини можливостей шляхом успадковування створювати суттєвий обсяг приватної власності і на цій основі набувати реальної самостійності та спроможності. Результатом є ослаблення суспільства при домінуванні чиновництва, яке має можливості "приватизувати посаду" і мати доступ до фінансових ресурсів суспільства. Це веде до поглиблення майнового розшарування.
В основі майнового розшарування в Україні лежить не відмінність праці одних стосовно праці інших, а надмірний перерозподіл легально реалізованої в економіці праці. Це основна перешкода на шляху становлення фінансово незалежної родини, як первинної ланки українського суспільства. Ті сім’ї та родини, які намагаються заробляти своєю працею в Україні, діючими "правилами гри " приречені на зубожіння. Водночас ці "правила " створюють потік "дармових грошей ", – реальних коштів, які вилучаються без згоди і відома працівника і за користування якими держава не має наміру платити. Потрапляючи в бюджети та фонди соціального споживання, ці кошти вже набагато меншими зусиллями надалі «перерозподіляються» і це є основою української олігархії: "влади небагатьох " і прискореного майнового розшарування "законного " походження.
Чинне регулювання відносин перерозподілу праці створює умови для формування кланової складової в суспільстві та економіці, бо це - єдиний шлях для реалізації продукції чи послуг завдяки можливості диктування цін.
Нехтування природою грошей не лише як засобу обігу, а як еквівалента вартості та засобу нагромадження, є причинами виникнення споживацької ідеології. В Україні створено умови для гонитви не стільки за грішми, скільки за грошовими знаками, на які можна придбати матеріальні блага, не докладаючи належної кількості суспільно-корисної праці.
3. Чи є альтернатива монополіям та хижацьким стандартам взаємознищення учасників економічного процесу?
Цією альтернативою є створення умов для виникнення природної конкуренції в суспільстві на основі усунення надміру вилучення коштів, зароблених легальною найманою працею, на реалізацію невластивих державі соціальних функцій. Це призведе до зміни правил перерозподілу суспільно-корисної праці у напрямку до її природного функціонування в українському суспільстві та відкриє шлях до подолання аморальності у відносинах між учасниками економічного процесу: не лише між підприємцями, а між підприємцями та працівниками.
Таку мету переслідує Альтернативна Концепція пенсійної реформи. Вона передбачає поступове згортання "солідарної " пенсійної системи шляхом негайного припинення утворення нового “солідарного” пенсійного стажу та подальше фінансування залишку набутого "солідарного " стажу через спеціальний пенсійний податок, ставка якого у природний спосіб ставатиме дедалі меншою. Кожен же працюючий матиме змогу нагромаджувати десятину від заробітної плати у спеціальному пенсійному банку під помірний відсоток. Протягом 35 років відбудеться поступове заміщення джерел фінансування пенсійних потреб суспільства з солідарних на приватні.
Це дозволить негайно зняти "навантаження" на заробітну плату і цим усунути головну причину тінізації економіки, забезпечити відповідність сукупних податкових та соціально-пенсійних зобов'язань розміру поточного джерела для їх фінансування, усунути дискредитацію легальної праці та розпочати справжню боротьбу з корупцією. Крім того, Україна отримає значний інвестиційний ресурс, сформований на приватній основі. За 10 років він складе близько 80 мільярдів доларів США за нинішнім курсом.
Для України запровадження такої системи забезпечення пенсійних потреб буде і правильним, і вигідним як для держави, так і для громадян, бо є ментально зрозумілим і прийнятним для них, поверне притаманні суспільству відносини.
Володимир Щербина,
м. Львів,
Товариство «Мале Коло».
