Повноваження податкової міліції у здійсненні досудового розслідування

Останнім часом у засобах масової інформації повідомляється про наміри щодо ліквідації податкової міліції через малу ефективність їхньої роботи та дублювання функцій інших органів досудового розслідування, правоохоронних органів.

Подібна інформація спонукає співробітників податкової міліції масово порушувати кримінальні провадження за фактами дій посадових осіб суб’єктів господарювання за ознаками статті 212 Кримінального кодексу України. У подальшому на підставі отриманого рішення суду проводиться виїмка документів та оргтехніки, арешт коштів на банківських рахунках, що у багатьох випадках призводить до банкрутства підприємства через фактичну неможливість виконання договірних зобов’язань, погашення взятих кредитів, виплати заробітної плати, сплати податків тощо. З плином часу зареєстровані провадження, як правило, закриваються через відсутність складу злочину, але вилучені документи і оргтехніка якщо й повертаються, то у «плачевному» стані, проте, що вражає найбільше, нам не відомі випадки, коли б за такі дії хтось із співробітників податкової міліції поніс будь-яку відповідальність.

У цій статті ми зробимо спробу надати правову оцінку діям працівників податкової міліції Державної фіскальної служби України та підвищити рівень юридичної обізнаності суб’єктів підприємницької діяльності.

У статті 351 Податкового кодексу України, законодавець визначив такі права податкової міліції,- посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов’язків надаються права, передбачені підпунктами 20.1.2 (в частині отримання належним чином засвідчених копій документів), 20.1.4 (в частині проведення перевірок у встановленому цим Кодексом порядку), 20.1.8 і 20.1.20 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу, а також пунктами 1-4, абзацами другим, третім пункту 5, пунктами 6-14, підпунктами “а” і “б” пункту 15 (з урахуванням положень цього Кодексу), пунктом 16 з дотриманням встановлених цим Кодексом правил проведення податкових перевірок, пунктами 17, 19, 23, 24, 25, 27, 28, 30 статті 11, статтями 12-15-1 Закону України “Про міліцію”. На податкову міліцію поширюються вимоги, встановлені статтями 3 і 5 Закону України “Про міліцію”.

Розглянемо уважніше кожне положення кодексу.

Зокрема, підпункт 20.1.2,- для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Досить часто до платників податків звертаються письмово, і навіть телефоном, працівники податкової міліції з вимогами, надати пояснення та завірені копії документів стосовно взаємовідносин з певними контрагентами, для проведення перевірки.

При тому у зверненні відсутні підстави для отримання копій документів, посилання на номер оперативно-розшукової справи чи номер кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань. За таких обставин існують підстави для письмової відмови надання пояснень та копій документів. Підприємець має право звернутися зі скаргою або ж із заявою до прокуратури з метою отримання правової оцінки дій працівників податкової міліції, адже їм заборонено проводити перевірки та надавати безпідставні запити.

У разі надходження письмового запиту з вимогою надати документи у взаємовідносинах із контрагентом в рамках вказаного номеру кримінального провадження на підставі ст. 40, 41, 93 Кримінального процесуального кодексу України, посадові особи мають право відмовити в наданні копій документів, посилаючись на положення частини 2 статті 159 Кримінального процесуального кодексу України, де сказано, – тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Згідно частини 1 статті 159 КПК України, – тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

У даному випадку можна зробити висновок, що з наданням копій документів органу досудового розслідування, яким вважає себе податкова міліція, поспішати не потрібно. Обов’язку надавати ці документи у платника податків немає, а орган податкової міліції може їх вилучити тільки за рішенням слідчого судді. Проте необхідно пам’ятати, що ненадання аргументованої відповіді на відповідний запит упродовж 10-ти робочих днів є підставою для фіскальної служби провести документальну позапланову перевірку.

2. Підпункт 20.1.4., – проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 78.3. Податкового кодексу України працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових справ або із здійсненням кримінального провадження стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться у їхньому провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та в порядку, передбаченому Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Як бачимо з вищенаведеного, працівникам податкової міліції чинне законодавство взагалі не дозволяє проводити перевірки з питань нарахування та сплати податків, адже Закон України « Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальний процесуальний кодекс України не регулюють їх проведення.

3. Підпункт 20.1.8., – під час проведення перевірок у платників податків – фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків – юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції;

4. Підпункт 20.1.20., – одержувати безоплатно необхідні відомості для ведення Єдиного реєстру акцизних накладних, формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків від платників податків, а також Національного банку України та його установ – про суми доходів, виплачених фізичним особам, та утриманих з них податків, зборів, платежів; від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб’єктів, видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, – про державну реєстрацію та видачу ліцензій суб’єктам господарської діяльності; від органів, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, – про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього; від органів державної реєстрації актів цивільного стану – про фізичних осіб, які померли; інформацію, необхідну для забезпечення реєстрації та обліку платників податків, об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням.

Отже, орган податкової міліції має право ознайомитися з вказаними документами, лише пройшовши відповідну процедуру, встановлену статтями159, 160, 163 Кримінального процесуального кодексу України, тобто – отримавши рішення суду.

Ось і все, на цьому надані податковій міліції Податковим кодексом України права для здійснення передбачених законом повноважень закінчуються.

У статті 351 Податкового кодексу України також зазначається, що для виконання решти покладених на податкову міліцію обов’язків, надається право, передбачене тільки статтями Закону України «Про міліцію» і не має посилання на Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 за № 565-XII, втратив чинність 07.11.2015 у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 за № 580-VIII.

Тобто, будь-які оперативно-розшукові, слідчі чи інші процесуальні досудові дії працівників податкової міліції проведені після 7 листопада 2015 року є незаконними, адже право на їх проведення надавалося згідно Податкового кодексу України статтею 351 тільки на підставі Закону України «Про міліцію».

У статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 за № 2135-XII зазначається, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів доходів і зборів – оперативними підрозділами податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою.

Проте у статті 351 Податкового кодексу України, яка власне визначає правову підставу дій працівників податкової міліції, немає посилання на право застосовувати положення статей Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», до того ж органи доходів і зборів припинили своє існування.

У статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, дається визначення термінів, – керівник органу досудового розслідування – начальник слідчого управління, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, слідчий – службова особа органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства і т.д. Проте державна податкова інспекція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, але ні начальник податкової інспекції, ні ревізори- інспектори не проводять слідчих дій, через те, що стаття 20 Податкового кодексу України не надає їм такого права.

Закономірно виникає запитання – на якій підставі у 2016 році працівники податкової міліції проводять слідчі, розшукові дії, якщо стаття 351 Податкового кодексу України не дозволяє їм цього робити, тобто застосовувати у своїй діяльності норми Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Викладені думки та висновки є підставою для подання скарг чи судових позовів на незаконні дії працівників податкової міліції не тільки на початковій стадії досудового слідства, а й під час судових засідань.

Згідно частини 1 статті 87 КПКУ недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. А згідно частини 2 статті 86 цього ж Кодексу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Саме про це говориться і в статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень пункту 56.21. статті 56 Податкового кодексу України, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Зрозуміло, що на сьогоднішній день українські суди вказаний висновок не завжди можуть брати до уваги, проте Європейський Суд з прав людини у змозі дати належну правову оцінку діям службових осіб вказаного державного органу.

Джерело: Європейська правнична компанія