Верховний Суд озвучив позицію щодо неправомірності застосування штрафів за Указом 25-річної давності
Верховний Суд вважає, що п'ятикратний штраф за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки, який податківці нараховували за Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 р. № 436/95 (далі - Указ № 436/95) не можна було застосовувати ще з моменту набрання чинності Закону про РРО - 28.07.1995 р.
Так, у постанові від 04.09.2020 у справі № 814/3845/15 Верховний Суд розглянув ситуацію щодо накладання штрафів за неоприбуткування готівки і вирішив, що ці штрафи були застосовані неправомірно.
Причому Верховний Суд враховував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18.
Зокрема, було приведено наступні аргументи.
Статтею 1 Указу № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).
Водночас п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону про РРО (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме:
- за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);
- непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи;
- невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня;
- нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об'єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абз. 3 ст. 1 Указу № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону про РРО (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.
Причому метою постановлення Указу № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.
Оскільки шляхом прийняття Закону про РРО ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування, неповне та/або несвоєчасне оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій.
Отже, Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної ВСУ в постанові від 02.04.2013 р. у справі № 21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом про РРО.
