25.06.2021

Податкова амністія: ветувати чи підписати?

Провідні податкові експерти пропонують Президенту України ветувати ухвалений 15 червня Закон про податкову амністію. На їх думку, внесені зміни дискредитують саму ідею податкової амністії, встановлюють несправедливі та диспропорційні норми щодо окремих категорій платників податків, порушують принцип правової визначеності. З огляду на це наявні підстави для застосування до Закону права вето.

Журнал “Вісник. Офіційно про податки” не виключає такий розвиток подій. Адже зауважень до податкової амністії прозвучало вже чимало: тут, тут, тут, тут, тут, тут і тут.

Відкрите звернення до Президента України з приводу прийняття Верховною Радою України законопроекту № 5153 та інших законопроектів, присвячених спеціальному одноразовому декларуванню

Вельмишановний Володимире Олександровичу!

Змушені звернутися до Вас як до Гаранта Конституції України та носія легітимної влади, підтвердженої волею мільйонів виборців, з приводу ситуації, що склалася у зв'язку з ухваленням 15 червня 2021 року Верховною Радою України в другому читанні і в цілому як Закону законопроекту № 5153, відомого як Закон про податкову амністію.

Вважаємо, що зазначений законопроект дискредитує саму ідею податкової амністії та амністії капіталів, встановлює несправедливі та диспропорційні норми щодо окремих категорій платників податків, порушує принцип правової визначеності, а також суперечить Конституції України, з огляду на що наявні підстави для застосування до нього права вето Президентом України.

Ми свідомі того, що проведення податкової амністії було частиною Вашої передвиборчої програми. Ми цінуємо зусилля, яких команда Президента України докладає для послідовного дотримання обраного курсу в частині створення сприятливих умов для розвитку економіки України, і зокрема, формування ефективної та прозорої фінансової політики.

Разом із тим, законопроект № 5153, хоча формально і вкладається в контекст виконання передвиборчих обіцянок Президента України, насправді спрямований проти середнього класу українців - людей, чиєю заповзятливістю та ініціативністю наша держава має завдячувати своєму виживанню, починаючи зі складних 90-х і до нинішніх воєнних років.

На нашу думку, посадовці, які відповідальні в Парламенті та Уряді за формування податкової політики, в тому числі за розробку концепції податкової амністії, виходили з хибних уявлень щодо основної мети цього важливого комплексу заходів. Замість підведення риски під суперечливим минулим і створення умов для вільного розпорядження українцями їхніми статками, ідеологи одноразового декларування під виглядом амністії фактично прагнуть запровадити жорсткі і невиправдані заходи податкового контролю, що можуть негативно відбитися не лише на інвестиційному кліматі в Україні, а й призвести до соціальної нестабільності.

Просимо Вас, вельмишановний Володимире Олександровичу, особисто проаналізувати зміст ухвалених Верховною Радою України законів і прийняти виважене рішення щодо їх підписання, з урахуванням такого.

1. Основне завдання амністії капіталів і податкової амністії як її складової - забезпечити можливість вільного володіння і розпорядження усім майном, що належить громадянам України.

При цьому потрібно змиритися з тим, що процес первинного нагромадження капіталу в Україні супроводжувався численними порушеннями законодавства, і визнати, що основна провина за негаразди покладається саме на державу, яка не спромоглася запровадити і підтримувати прозорі та стабільні "правила гри".

Відтак, не громадяни повинні каятися перед державою за те, що не завжди виконували свої обов'язки, в тому числі податкові, а держава за те, що не забезпечила такі умови, які дозволяють нормально працювати, не порушуючи закон.

Також потрібно визнати, що наразі єдиний спосіб справді змінити ідеологію правоохоронних органів - це на певний час звузити їх повноваження до мінімально прийнятного рівня. Що менше повноважень у правоохоронців - то менше підґрунтя для корупції в українських реаліях.

Крім цього, будь-які амністії є безглуздими, якщо наступного дня після їх проведення людям доведеться знову виживати і для цього знову порушувати закон.

Нажаль, модель податкової амністії, викладена в законопроекті 5153, спрямована на геть протилежне.

Замість того, аби спочатку здійснити податкову реформу і впровадити правила оподаткування, які в змозі виконати більшість українських платників податків, а також замість кардинальної реформи податкових на правоохоронних органів, що опікуються фіскальною сферою, парламентарі передбачили розробку впродовж дев'яти місяців з дня набрання чинності закону про податкову амністію законодавства про посилення контролю за оподаткуванням фізичних осіб.

Можна лише здогадуватися, які способи фіскального тиску на платників податків вигадають представники законодавчої та виконавчої влади. Можливо, це будуть сумнозвісні непрямі методи контролю, коли отримані доходи зіставляються з фактичними витратами, можливо, ще якісь "інновації".

Проте проведення амністії без усвідомлення громадянами конкретних наслідків, що чекають на них після її завершення, порушують принцип правової визначеності і створюють надмірний політичний тиск на потенційних учасників податкової амністії.

З урахуванням викладеного, норми щодо податкової амністії мають прийматися виключно одночасно із майбутніми нормами щодо контролю над оподаткуванням суб'єктів податкової амністії. Суспільство має право знати, що на нього чекає. Особливо, коли це стосується очевидного розширення повноважень контролюючих органів, репутація яких в Україні є вкрай неоднозначною.

Відтак, одним із мотивів президентського вето щодо законопроекту № 5153 може бути необхідність ухвалення норм щодо звільнення від відповідальності за колишню несплату податків одночасно із нормами, які розширюють підстави відповідальності платників податків, а також повноваження контролюючих органів.

Також варто зобов'язати Парламент передбачити дієві заходи щодо реформування органів державної податкової служби перед тим, як вони набудуть додаткових повноважень. Крім того, крім заходів щодо посилення контролю над справлянням податків одночасно варто розробити заходи щодо лібералізації та спрощення податкового законодавства, аби його норм могла дотримуватися переважна більшість представників українського бізнесу без ризику банкрутства.

2. Законопроект № 5153 запроваджує новий обов'язковий платіж - спеціальний збір за одноразове декларування, який раніше не був передбачений податковою системою України. Причому його справляння пропонується розпочати з моменту старту кампанії з одноразового декларування, тобто з 1 вересня 2021 року.

Разом із тим, підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлює, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Тобто, запровадження нового збору впродовж поточного бюджетного року не допускається.

Отже, другим мотивом президентського вето щодо законопроекту № 5153 може бути необхідність дотримання принципу стабільності податкового законодавства - новий збір може встановлюватися виключно з початку нового бюджетного року, що в законопроекті № 5153 не дотримано.

3. Законопроект № 5153 не враховує того факту, що громадяни, які отримували доходи від податкових агентів (в тому числі ті, хто отримували зарплату "в конвертах"), ніколи не були відповідальні за несплату податків, не утриманих у джерела виплати відповідного доходу. Виходячи з норм зазначеного законопроекту, громадяни мають задекларувати активи, набуті за рахунок виплат від податкових агентів, аби уникнути відповідальності за несплату податків.

Водночас, перекладаючи негативні наслідки несплати податків з податкових агентів на громадян, держава порушує відразу декілька конституційних норм.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З наведеної норми випиває, що покладати на громадян будь-які податкові обов'язки чи негативні наслідки за їх невиконання в тому разі, коли сплата відповідних податків не була передбачена законодавством, не дозволяється. Проте саме так відбувається, якщо вимагати у громадян сплатити збір за звільнення від відповідальності за несплату податків, що ніколи не підлягали сплаті цими громадянами.

Так само неконституційними будуть будь-які спроби в подальшому обмежити громадян у використанні їх законних заощаджень в межах майбутнього податкового контролю, зокрема за непрямими методами. Як визначено частиною другою статті 58 Конституції України, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення. При цьому покладення на громадян будь-яких додаткових обов'язків у зв'язку з тим, що вони розпоряджаються своїми законними коштами, має прирівнюватися до юридичної відповідальності за те, що не було правопорушенням.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ретроспективно змінюючи правовий режим коштів, отриманих фізичними особами від податкових агентів, із законних на протизаконні, як це передбачає законопроект 5153, держава намагається трансформувати "заднім числом" правовідносини, які мали місце до набрання чинності норм щодо одноразового декларування. Причому трансформація відбувається в бік погіршення правового становища громадян.

Необхідність прибрати із законопроекту неконституційні норми щодо включення громадян, які отримували доходи від податкових агентів, до числа платників збору за одноразове декларування, може бути ще однієї підставою для застосування Президентом України вето до законопроекту 5153.

4. Аналогічно суперечить Конституції України законопроект 5153 в частині того, що не враховує сплив строків давності визначення податкових зобов'язань, встановлені статтею 102 Податкового кодексу України. Після спливу строку в 1095 днів особа вважається вільною від податкового зобов'язання, навіть не сплаченого.

Своєю чергою, покладання на особу обов'язку сплатити збір за одноразове декларування за активи, набуті за рахунок доходів, щодо яких минули строки давності, порушує незворотність дії законів у часі, передбачену статтею 58 Конституції України, оскільки ретроспективно відновлює податкові обов'язки, що вже погашені.

Таким чином, ще однієї підставою для застосування Президентом України вето щодо законопроекту 5153 може бути необхідність врахування спливу строків давності визначення податкових зобов'язань, чого законопроект у теперішній редакції не передбачає.

5. Обсяг державних гарантій для осіб, що мають право скористатися пропонованою податковою амністією, є недостатнім для багатьох категорій потенційних декларантів.

Зокрема, одноразове декларування не стосується активів, які були набуті в результаті вчинення інших злочинів, ніж ухилення від сплати податків або ухилення від сплати єдиного соціального внеску.

І це створює певні ризики для декларантів. Адже не секрет, що платників податків часом намагаються в межах по суті податкових відносин притягнути до відповідальності за іншими статтями. Наприклад, зловживання щодо ПДВ та бюджетного відшкодування подекуди розслідують за статтями, що передбачають відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами, розкрадання тощо.

І якщо, наприклад, фізична особа-підприємець задекларує певні активи, у органів досудового слідства може з'явитися спокуса поцікавитися, чи не набуті ці активи в результаті вчинення інших злочинів, ніж передбачені статтями 212 та 212-1 Кримінального кодексу України.

Своєю чергою, якщо ці побоювання підтвердяться, особа втратить всі гарантії від держави також і в частині декриміналізації ухилення від оподаткування або ухилення від сплати ЄСВ.

З огляду на викладене, доцільно декриміналізувати не лише ухилення від сплати податків чи ЄСВ, а також принаймні всі вчинені декларантами економічні злочини.

Причому вимоги щодо здійснення фінансового моніторингу стосовно задекларованих активів доцільно залишити лише щодо тих обставин, які не пов'язані із вчиненням діянь, що підлягають ретроспективній декриміналізації та/або звільненню від фінансової та/або адміністративної відповідальності згідно з вимогами законодавства про податкову амністію.

Зазначені обставини потребують врахування в межах законопроекту 5153, що так само може бути додатковим мотивом для застосування права вето Президентом України.

6. Законопроект № 5153 містить неоднакові для різних категорій платників податків умови для легалізації їх доходів, набутих із недотриманням норм податкового законодавства.

Так, Закон № 466-ІХ передбачає оподаткування за нульовою ставкою доходів, отриманих власниками іноземних компаній у разі ліквідації таких компаній до 1 січня 2022 року. Натомість, доходи звичайних громадян, зокрема, отримані ними від податкових агентів зарплати "у конвертах", законопроект № 5153 пропонує обкладати за ставкою 5 %.

Відтак, необхідність забезпечення справедливих та однакових умов для різних категорій платників податків є ще однією з підстав для застосування права вето Президентом України до законопроекту 5153.

7. Не можна оминути і той факт, що багато хто з громадян набув активи з порушенням вимог податкового законодавства, перебуваючи на посадах чи реалізуючи повноваження засновників у юридичних особах приватного права. Разом із тим, на цю категорію громадян одноразове декларування, передбачене законопроектом № 5153, не поширюється.

Це також створює певну диспропорцію між різними категоріями платників податків. З огляду на викладене, законопроект № 55153 потребує доопрацювання в частині звільнення від відповідальності фізичних осіб за діяння, вчинені ними в процесі набуття задекларованих активів на посадах юридичних осіб приватного права чи за діяння, пов'язані зі здійсненням такими громадянами своїх корпоративних прав. Зазначена обставина так само заслуговує на застосування Президентом України права вето щодо законопроекту № 5153.

Безперечно, ми свідомі того, що будь-яка критика має супроводжуватися пропозиціями щодо кращого розв'язання питання. Тому наші пропозиції стосовно альтернативної концепції амністії капіталів викладені у Додатку до цього відкритого звернення.

Наголошуємо на тому, що в сучасних умовах краще відкласти проведення податкової амністії, якщо для втілення її прийнятного варіанту бракує політичної волі, ніж остаточно дискредитувати цю ідею в українському суспільстві. Зрештою, від цього чутливого питання залежить не лише доля політичних рейтингів та майбутніх виборів. Надмірний фіскальний тиск на українців, який вочевидь передбачається запровадити після податкової амністії, може призвести до вкрай непотрібних Україні соціальних негараздів і навіть нестабільності.

Сподіваємося, Володимире Олександровичу, на Ваше далекоглядне бачення політичної ситуації і на те, що Ви особисто станете на заваді будь-яким спробам зашкодити інтересам українського середнього класу.

Додаток

до відкритого звернення до Президента України з приводу прийняття Верховною Радою України законопроекту № 5153 та інших законопроектів, присвячених спеціальному одноразовому декларуванню

Концепція амністії капіталів як передумови для економічного зростання в Україні

Чинники, які необхідно врахувати для розробки ефективної амністії капіталів в Україні

По-перше, фінансова система України є слабкою порівняно до розвинених країн і не може забезпечити суб'єктів господарювання достатнім і доступним кредитним ресурсом, який мають у своєму розпорядженні іноземні конкуренти.

По-друге, нижча вартість робочої сили в Україні є наразі основним чинником, який дозволяє хоча б трохи компенсувати технологічну відсталість України від конкурентів на світових ринках. Своєю чергою, менша вартість робочої сили в Україні досягається також і за рахунок економії на відрахуваннях із зарплат, бо в іншому разі доведеться або скорочувати споживання домогосподарств (а його нема як скорочувати), або збільшувати витрати бізнесу на залучення праці (а це здорожчить українську продукцію в порівнянні з іноземною, і імпорт може ще збільшитися - куди ж далі?).

По-третє, українські реалії змушують підприємців нести витрати, які не можуть бути офіційно відображені в податковій звітності. Так, Україна весь час бореться з корупцією, але остання поки що перемагає. І чекати на те, що ситуація зміниться, можна довго, в той час як економічне зростання потрібно вже зараз.

Також необхідно зважати на позицію міжнародних кредиторів України, які активно проти зниження будь-яких податкових ставок, а так само не схвалюють будь-які амністії, вважаючи, що вони не стимулюють сплату податків.

Отже, система взаємин між бізнесом та державою в Україні має ґрунтуватися на системі взаємних поступок з обох боків, та водночас враховувати інтереси зовнішніх гравців. З урахуванням викладеного, проведення амністії капіталів та податкової амністії має відбуватися з одночасною стабілізацією на прогнозованому рівні бюджетних надходжень і при цьому залишатися стимулом для сплати податків.

І на наш погляд, поєднати ці суперечливі вимоги цілком можливо.

Як це зробити?

Реалізація зазначених підходів можлива за рахунок таких інструментів.

1. Суцільна ретроспективна декриміналізація всіх злочинів, вчинених усіма особами (за винятком, про який далі) до певної дати, крім тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я та волі особи, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, приватної власності, а також вчинених у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також крім злочинів, де потерпілими є громадяни та юридичні особи приватного права, за винятком, коли потерпілими є юридичні особи, в яких частка держави становить 50 і більше %.

Відповідні діяння, вчинені до певної дати, мають бути визнані такими, що не є злочинами.

Усі кримінальні провадження, що були відкриті до певної дати у злочинах, що підлягають декриміналізації, повинні бути закриті.

Ретроспективна декриміналізація не повинна поширюватися на вичерпне коло осіб, які мали змогу вплинути на перебіг подій в українському суспільстві, встановивши прозорі та справедливі правила гри, але не зробили цього. Йдеться про найвищих посадовців, а саме про осіб, які відповідно до статті 368 Кримінального кодексу України займають особливо відповідальне становище. Щодо цих осіб, на відміну від решти громадян, потрібно зберегти можливість ухвалення вироків за вчинення діянь, що мали місце до проведення ретроспективної декриміналізації. Кримінальні провадження за епізодами, де фігурантами є відповідні особи, можна виділити в окремі провадження і продовжити їх розслідування.

Дійсно, ми пропонуємо поширити декриміналізацію і на корупційні злочини, якщо вони вчинені іншими особами, ніж ті, що посідали особливо відповідальне становище. Зазначене пояснюється тим, що, по-перше, переслідування за такими злочинами вартуватиме державі надмірних ресурсів за мінімальної ефективності, а по-друге, через те, що чиновники невисокого рівня фактично перебували у становищі, коли їм потрібно було або змиритися із правилами, нав'язаними згори, або жебракувати.

Крім того учасниками корупційних злочинів у багатьох випадках були не лише суб'єкти владних повноважень. Адже корупція - це також давати неправомірну вигоду, а не лише приймати її. А переслідувати людей за те, що їм потрібно було пристосовуватися до створених високопосадовцями умов під загрозою втрати бізнесу - несправедливо, на наш погляд.

Масштабна ретроспективна декриміналізація сприятиме тому, що новостворювані правоохоронні органи (такі, як майбутнє Бюро економічної безпеки) не будуть захаращені розглядом величезного масиву попередніх проваджень і зможуть сконцентруватися на поточних правопорушеннях та аналітичній роботі. Негативний вплив надмірного навантаження на новостворені органи влади яскраво продемонстрував досвід із створенням адміністративних судів, які так і не змогли подолати величезні залишки нерозглянутих справ, що надійшли їм у спадок від судів загальної юрисдикції.

І основне – у правоохоронців не буде багато спокус «заробити» на бізнесі за рахунок тиску в старих справах. Саме ця обставина сприятиме концентрації в оновлених правоохоронних органах тих людей, які прийшли боротися зі злочинністю, а не розв'язувати власні майнові проблеми.

2. Суцільна амністія капіталів - тобто визнання набуття та володіння всім майном, наявним у юридичних та фізичних осіб (крім юридичних осіб публічного права та тих, у яких державна частка становить не менше, ніж 50 %) на певну дату, таким, що відбулося без будь-яких порушень прав та інтересів держави, за винятком випадків, коли набуття відповідного майна було пов'язане із вчиненням злочинів, що не підлягають ретроспективній декриміналізації.

Амністія капіталів повинна поширюватися на всі активи фізичних і юридичних осіб, що зареєстровані у державних реєстрах України на певну дату, зокрема, на все нерухоме майно, транспортні засоби тощо.

Держава повинна визнати правомірними і відмовитися від права оскаржувати будь-які адміністративні акти та будь-які правочини, за результатами яких юридичні та фізичні особи набули належні їм активи.

Як виняток, амністія капіталів не повинна поширюватися на активи, які не підлягали приватизації, або є такими, що мали на час їх вибуття з державної власності чи володіння стратегічне значення для національної безпеки та оборони.

Перелік категорій відповідних активів має бути затверджений безпосередньо в Законі, а перелік конкретних активів має визначатися за спеціальною процедурою, яка передбачатиме можливість судового оскарження включення певного об'єкту до такого переліку.

Проведення амністії капіталів не має супроводжуватися вимогами щодо внесення такого майна до будь-яких декларацій. Амністія на всі подібні активи повинна надаватися автоматично з моменту настання певних обставин, наприклад, набрання чинності відповідним законом або обставин, про які йтиметься далі.

Адже заповнення будь-яких декларацій - це взаємодія з контролюючими органами. Своєю чергою, український досвід засвідчує, що громадяни досвід йдуть на це вкрай неохоче.

Крім того, під час проведення амністії капіталів потрібно враховувати те, що неможливо створити ефективний механізм розмежування законно набутих і правильно оподаткованих доходів від тіньових статків під час декларування. Адже "нульова декларація" передбачає врахування усього наявного у декларанта майна, аби можна було встановити "точку відліку" для аналізу правомірності одержання доходів у подальшому. А як об'єктивно встановити, яке майно із задекларованого набуте законно (наприклад, зі сплатою податків), а яке - ні? Для цього або потрібно запроваджувати можливість перевірки достовірності задекларованих статків (і тоді на декларування в українських реаліях ніхто в здоровому глузді не погодиться), або вірити декларантам на слово. Останнє може супроводжуватися численними зловживаннями і маніпуляціями.

Відтак, найкращим варіантом амністії капіталів в Україні є тотальна і безумовна амністія, не пов'язані із стягненням з громадян будь-яких податків.

Для готівкових грошових коштів можна передбачити механізм амністування, за яким ці кошти можуть бути покладені в банківський сейф, з видачею банком відповідної довідки про суму таких коштів і забороною забирати такі кошти до завершення періоду амністії капіталів.

При цьому реалізація наших пропозицій не означає, що гарантується спокій тим особам, які займали особливо відповідальне становище). Адже в разі ухвалення вироку щодо таких осіб у переважній більшості випадків має бути застосована конфіскація майна як обов'язкове додаткове покарання. А конфіскація поширюється на все майно, що належить засудженому, незалежно від підстав його набуття. Відтак, відкрита фіксація майна в тому числі найвищих посадовців насправді лише сприятиме виявленню такого майна і зверненню на нього стягнення.

Якщо ж вироки ухвалені не будуть - то жодних підстав тримати людей у стані правової невизначеності немає. Не доведено вину - не можна застосовувати будь-які негативні наслідки. Інше суперечить основоположним принципам правової держави, хоч би як кому не хотілося покарати посадовців просто за те, що вони були при владі.

3. Проведення власне податкової амністії. Держава повинна встановити, що юридичні та фізичні особи-платники податків з моменту набрання чинності відповідним Законом або настання окремих, спеціально визначених подій є вільними від будь-яких грошових зобов'язань у розумінні Податкового кодексу України, які виникли або підлягали виникненню за наслідками податкових періодів, що сплинули на певну дату, крім випадків, коли відповідні грошові зобов'язання були узгодженими та/або погашеними (або, як варіант - лише погашеними) на певну дату.

При цьому наголошуємо, що 97 % погашених податкових зобов’язань – це добровільна сплата податків. Отже, втрата «потенційних» надходжень від того, що буде списано в межах податкової амністії, не буде відчутною для бюджету. Натомість контролюючі органи зможуть сконцентруватися на поточних правовідносинах, що є більш важливим. Крім того, погашення ненарахованих і неузгоджених податкових зобов'язань значно знизить навантаження на суди, що розглядають податкові спори, і зрештою, дасть їм змогу формувати практику в актуальних справах, а не щодо питань кількарічної давнини.

Як провести амністію капіталів та податкову амністію і не зазнати втрат надходжень до бюджету?

Податкова амністія має супроводжуватися запровадженням механізмів, що дозволять стабілізувати поточні надходження до державного бюджету без посилення тиску на бізнес.

Не є секретом, що контролюючі органи орієнтуються на показники сукупного податкового навантаження з певного підприємства певної галузі. Якщо загальна сума надходжень від окремого платника податків є меншою від певного розміру, до цього платника починають вживатися певні контрольні заходи.

Не бачимо значних перешкод для формалізації цього правила.

Можна встановити, що сплата платником податків певної суми від його загального обороту протягом певного часу означає остаточне узгодження і погашення всіх податкових зобов’язань такого платника за відповідні податкові періоди. В такому разі будь-які податкові перевірки щодо такого платника не можуть бути проведені. При цьому податкова звітність з усіх видів податків продовжує подаватися, але не перевіряється в тому разі, якщо розмір надходжень від платника відповідає заздалегідь узгодженій сумі.

Іншими словами: сплатив узгоджену суму – вільний від будь-яких зобов’язань перед бюджетом. Саме сплата узгодженого рівня скупного податкового навантаження має перетворитися на основний індикатор того, що відповідний платник не є ризиковим, і жодні перевірки щодо нього не потрібні.

Якщо одночасно передбачити, що належна сплата протягом визначеного періоду щорічного сукупного податкового навантаження означає остаточне узгодження податкових зобов’язань також і за всі попередні податкові періоди, це може бути першим кроком на шляху загальної податкової амністії всіх платників податків.

Рівень щорічного сукупного податкового навантаження для кожного платника податків можна встановити окремо в процедурі індивідуального узгодження.

Відповідна сума має відповідати певному відсотку із загального обсягу постачання товарів чи послуг конкретного платника податків. Своєю чергою, відповідний відсоток має бути в будь-якому разі не меншим від трьох показників: 1) відсотку з обороту, сплаченого певним платником податків за попередній рік, збільшеного на 10 %; 2) середнього рівня сплати податків відповідною галуззю за попередній період, збільшеного на 10 %; 3) середнього рівня сплати податків відповідною галуззю за поточний період.

Показники середнього рівня сплати податків у розрізі галузей повинні розраховуватися Міністерством фінансів України та оприлюднюватися на його сайті щомісячно. Середньорічний рівень сплати податків у певній галузі мають розраховуватися, наприклад, до 15 грудня року, що передує звітному, на підставі даних за останні 12 попередніх календарних місяців (тобто з листопада попереднього року до листопада поточного року).

При цьому право вибору на застосування відповідної моделі взаємин з бюджетом потрібно залишити платникові податків. Хочеш уникнути будь-якого спілкування з податківцями – тримай рівень загального податкового навантаження, і жодних претензій до тебе не буде. Впевнений, що це тобі не потрібно – будь-ласка, визначай розмір своїх податкових зобов’язань окремо за кожним видом податку на підставі поточних податкових декларацій. Але в такому разі будь готовий до податкових перевірок.

Крім сукупного податкового навантаження, можна передбачити вимоги щодо забезпечення певного рівня середньої заробітної плати кожного з працівників платника податків, наприклад, не менше середнього у галузі з попередній рік, або не менше дво- чи трикратного мінімального розміру тощо.

Потенційні корупційні ризики впровадження такого механізму є принаймні не більшими від ситуацій зі звичайними податковими перевірками, особливо зважаючи на те, що будуть установлені мінімальні розміри сукупного податкового навантаження. Проте обмеження випадків, коли контролюючі органи можуть здійснити податкову перевірку, сприятиме зменшенню тиску на бізнес, і як наслідок – збільшенню ділової активності.

Додатковими гарантіями справедливості процедури індивідуального узгодження податкових зобов'язань може бути залучення до цих процесів провідних аудиторських компаній, наприклад, з "Великої четвірки". За вибором платника податків, він може узгоджувати своє сукупне податкове навантаження або безпосередньо з контролюючими органами, або через висновок аудиторів, які розрахують відповідні показники. У разі незгоди контролюючого органу з висновком аудиторів такому органу можна надати право звернутися до суду.

Також варто враховувати, що згідно з дослідженням 2015 року, здійсненим у межах Програми "Лідерство в економічному врядуванні" (USAID ЛЕВ), індивідуальне узгодження податкових зобов’язань успішно практикувалося в таких країнах, як Франція та Ізраїль.

Частково відповідні підходи відображені і в чинному законодавстві. Наприклад, одним із критеріїв ризиковості платника податку, який може бути підставою для включення цього платника до плану-графіку податкових перевірок, є рівень сплати податку на прибуток чи ПДВ, нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку за відповідною галуззю.

Проте наразі немає жодних сталих гарантій для платника податків, який сумлінно витримує рівень сукупного податкового навантаження.

В разі, якщо платники податків будуть належно сплачувати заздалегідь узгоджені суми, бюджет однозначно не потерпатиме – адже розмір відповідних платежів з кожного платника можна встановити напередодні бюджетного року з урахуванням сукупного прогнозного рівня податкових надходжень до бюджету. Якщо ж платники не дотримуватимуться своїх зобов’язань – бюджет так само нічого додатково не втратить, бо в такому разі заявляється можливість вживати до платників податків усіх необхідних контролюючих заходів і вимагати сплати податків за чинними загальними правилами.

Отже, пропонована система в жодному разі не погіршить ні становище платників податків, ні перспектив наповнення державного бюджету.

Важливо, що запропонована система сукупного податкового навантаження - це не новий податок, а заздалегідь узгоджена сума всіх податків, які підлягають сплаті певним платником. Скільки та яких податків платник сплачуватиме в межах відповідної суми - вирішує він сам. Отже, це інструмент адміністрування податків, який не передбачає зміну переліку податків, які справляються в Україні, їх ставок та об'єктів.

Крім того, в Меморандумі з МВФ йшлося про необхідність збільшення привабливості загальної системи оподаткування порівняно зі спрощеною. Сукупне податкове навантаження для платників податків на загальній системі саме і буде заохочувати платників переходити на загальну систему. При цьому діяльність суб'єктів спрощеної системи оподаткування жодним чином не зачіпається.

Покрокова реалізація запропонованих заходів може виглядати таким чином

1. Прийняття необхідної нормативної бази.

2. Запровадження мораторію на проведення податкових перевірок щодо тих платників податків, які дотримуватимуться сукупного податкового навантаження.

3. Запровадження мораторію на будь-які слідчі дії та судовий розгляд щодо злочинів, які підлягатимуть ретроспективній декриміналізації.

3. Якщо впродовж певного періоду (наприклад, від одного до трьох років) особа сумлінно виконуватиме свої податкові зобов'язання (тобто дотримуватиметься сукупного податкового навантаження або не матиме на певну дату податкових боргів у разі, якщо вона не погодиться на сплату сукупного податкового навантаження), до такої особи застосовуватимуться наслідки ретроспективної декриміналізації, амністії капіталів та податкової амністії.

Запропонована модель амністії капіталів та податкової амністії стимулюватиме громадян до правомірної поведінки і водночас може бути інструментом забезпечення прогнозованих бюджетних надходжень.