Друкарська машинка – офісне приладдя минулого часу

На початку нинішнього століття комп'ютери, принтери та офісний папір повсюдно замінили друкарські машинки. Але ще років 40 тому друкарські машинки були чи не головним офісним приладдям на підприємствах та в різних закладах. Енергійними звуками друкарських машинок позначали себе приймальні директорів, редакції газет, бухгалтерії та інші відділи установ.

З історії друкування текстів

В міру поширення грамотності, збільшувався попит на літературу та відповідно методи відтворення й розмноження текстів. У XV сторіччі Йоганн Гутенберг вигадав технологію книгодрукування. Металеві бруски з опуклими літерами укладали у форму, змащували фарбою та притискали спеціальним пресом до аркуша паперу. З’являвся відбиток сторінки. Винахід у рази спростив тиражування книг.

Але справжній бум конструювання настільних міні-друкарень почався в XIX столітті. Було створено світлокопіювальну техніку, друкарські кулі. У 1843 році Шарль Турбер придумав важільну передачу для нанесення буквених відбитків. Пізніше його винахід, поряд із копіювальною стрічкою, рухомою кареткою та валиком для подачі паперу, став основою всіх друкарських машинок. 

Remington і Underwood 

У 1873 році американський друкар Крістофер Шоулз створив модель багатолітерної машинки з важільним приводом і продав винахід збройовій фабриці Е. Remington and Sons. Нововведення оцінили працівники ділових контор, службовці банків, журналісти і, звичайно, письменники. У 1890 році Франц Вагнер вніс у конструкцію пристрою суттєві корективи: розташував важелі з літерами горизонтально і зробив так, щоб текст, що друкується, було одразу видно оператору. Права на використання винаходу він продав фірмі Underwood, зробивши бренд не менш популярним, ніж Remington.

Престижна спеціальність

Широке поширення друкарських машинок призвело до появи нової спеціальності. Для того, щоб потрапити в цю нехитру, на перший погляд, професію, потрібно було пройти навчання і друкувати зі швидкістю мінімум 120 знаків на хвилину. Крім того, друкарка повинна була орієнтуватися в основах діловодства, знати правила граматики та пунктуації, оскільки через допущену помилку часто доводилося передруковувати всю сторінку. 

Ставлення до друкарських машинок у ті часи взагалі було серйозним. Їх потрібно було реєструвати, щоб фахівці потім могли за боєм, неповторним, як відбитки пальців, встановити джерело будь-якого тексту. На режимних об’єктах друкарські машинки навіть опечатувалися або замикалися в сейфі.

У другій половині XX століття споживачеві вже пропонувався дуже широкий вибір машинок: від великих канцелярських до портативних.