Пенсійна реформа у питаннях і відповідях
(За матеріалами інтерв’ю Володимира Щербини кореспонденту Укрінформ)
Праця, як економічний ресурс і соціалізуючий чинник
Здатність до праці, потрібної іншим людям, з метою отримання певної грошової винагороди, є у наш час єдиним доступним кожному і суспільно визнаним джерелом набуття коштів для поповнення бюджету особи та її сімї. Ці кошти призначені для використання сім'єю в відповідності з її пріоритетми: частина для поточного споживання, частина — для середньовіддаленого в часі споживання, яке передбачає нагромадження коштів, а ще частина — на дуже відділені в часі потреби, коли людина вже не зможе працювати, але мусить з чогось жити. Ці кошти переважно вкладаються в певні активи, які можуть приносити сім'ї додатковий дохід відразу. Ці активи утворюють приватну власність, яка може передаватися по родині та нагромаджуватися. Вона дає дохід, з якого утримуються старші члени сімї. Зазвичай таке утримання здійснюється дітьми чи найближчими родичами людини. Таким чином реалізована в економіці праця має приватний характер і слугує для збільшення можливостей сім'ї та родини, а в суспільному аспекті — для стійкого економічного розвитку. Цей порядок речей є звичним для українського суспільства, сформованим історично і притаманним йому.
Що таке перерозподіл праці? В чому проблематика перерозподілу реалізованої праці в Україні?
Та ж таки наймана праця, реалізована в реальному секторі економіки, — у тому її секторі, де вільно вироблються та купуються товари та послуги, - є єдиним притаманним поточним джерелом фінансування зобов'язань зі сплати податків та внесків у фонди суспільного споживання. А солідарні фонди соціального страхування є саме такими фондами: вони відособлюють частину праці того, хто її вкладав, комунізують її, роблять “надбанням суспільства”, після чого ані людина, ані її правонаступники претендувати на цю частину своєї праці не можуть. Мова йде про більш як третину коштів, недоотриманих людиною за продуктивний час її життя! З 36 років пенсійного стажу, а це - найбільш продуктивний час у житті людини, - у спільному казані солідарної пенсійної системи опиняється 12 років, причому без оплати і без гарантій повернення їх до родини. Хоча і п'ятнадцять чи навіть десять відсотків цих коштів — це дуже великі суми для людини та її сім'ї.
З урахуванням капіталізації під шість відсотків річних майбутня вартість третини коштів, взятої на 35 років від середньої по Україні заробітної плати 3377 грн, становить 1,7 мільйона гривень з особи, п'ятнадцяти відсотків, — відповідно 0,7 мільйона гравень. Уявіть, які додаткові доходи могла б отримувати сім’я, поклавши пенсійні внески на депозит під ті стаки, які діють сьогодні!..
Якщо людина помре ще до виходу на пенсію, чи незадовго після нього, чи навіть трохи згодом, - ті кошти для неї та її правонаступників втрачені якщо не повністю, то у більшій частині. Про отримання поточних вигод для людини, її сім'ї та родини протягом періоду продуктивної праці мова не йде: за відособлені кошти платити відсоток не передбачено в принципі, якось використати їх за власними пріоритетами неможливо, приватна власність не створюється, передавати у спадок нічого. Цим порушується приватний характер праці, руйнується взаємодія суспільних інститутів сім'ї, родини, праці, нагромаджень і приватної власності. В сім'ї кожен “сам за себе”, а кожне наступне покоління починає з нуля. Страждає мораль суспільства.
Проте, слід пам'ятати, що недооплачена особі частина її праці (заробітної плати) все ж становить частину доданої вартості, як економічної категорії. Тому вона, як і заробітна плата, потрапляє під податок на додану вартість (ПДВ). Під нього ж потрапляє і податок на доходи фізичних осіб. Сукупна дія податків та згаданих “солідарних” внесків утворює перерозподіл праці: одні заробляють, - інші споживають частину заробленого. Відношення неперерозподіленої частини праці, тієї, що залишилася в сімейному бюджеті після сплати податків, до суми зобов'язань, обчислених у реальному часі, становить рівень цього перерозподілу.
Віддавна (вже більш як 100 років) відомо, що межею вилучення такого роду доходів є одна третина. Решта повинна залишитися в сімейному бюджеті, оскільки саме його наповнення результатами реалізації праці є метою (мотивацією) економічної взаємодії. Це свіввідношення становить 2 до 1: дві частини має залишитися у сімейному бюджеті, а 1 — перерозподілена.
На жаль, в Україні сьогодні рівень перерозподілу праці сягає більше 150% тільки внаслідок взаємодії ПДФО, ЄСВ і ПДВ. Це без урахування акцизів, мит та податку на прибуток, які теж мають з чогось фінансуватися. Тобто, поточного джерела фінансування цих зобов'язань не існує. Більше того, його не існує для фінансування усіх без винятку суспільних процесів. Економіка з таким регулюванням вимушена тінізуватися, відтак буде виникати корупція, через недостатність надходжень “по правій стороні” на виконання державних зобов'язань буде виникати інфляція, постійна криза неплатежів і багато інших проблем.
Наприклад, згідно досліджень НАН України, оприлюднених у 2008 р., 60% двадцятилітніх українців не доживуть до пенсії. Але, якщо не змінити умови функціонування праці, більш як третина їх праці за той час, допоки вони будуть живі, а це точно до 60 років по віку, буде усуспільнена через пенсійний фонд. Вона не стане набутком їх правонаступників.
Вказана диспропорція в перерозподілі праці є однією з головних загроз національній безпеці України, вона загрожує самому суспільству, руйнуючи його інституційну будову.
До слова, за часів СРСР перерозподіл праці становив 90-95%. І навіть при тому суспільна система показала свою нежиттєздатність.
"Крайнім" за "зведення кінців з кінцями" в умовах відсутності джерел фінансування економічних процесів законодавством призначено роботодавця, який вимушений працювати в умовах обмеженої платоспроможності в легальному полі. Це створює додаткові суспільні проблеми: робітники нічого не знають про те, скільки, кому, за що сплачується податків і яких, вважають, що роботодавці не бажають платити і не платять їм належної зарплати, не дбають про їх майбутні пенсії та соціальне убезпечення... В той час, коли вони, як громадяни, мали б самі про все дбати і при тому самостійно сплачувати податки. Або ж платити роботодавцеві за здійснення цієї роботи. В цих умовах суспільству значно простіше було б бачити і усвідомлювати розмір податків та соціальних убезпечень, співставність їх з розміром джерела фінансування — надходжень від реалізації власної праці.
Ви вважаете, що принцип вільного права розпоряджатися заробленим порушено?
Саме так! Якщо розглянути сімейний бюджет у вигляді умовного бухгалтерського рахунку, по одній стороні якого відображається зароблене найманою працею, а по іншій — зобов'язання зі сплати податків та внесків і інші витрати сімейного бюджету та внески на здійснення власних приватних накопичень (а вони ж так само потребують джерела фінансування), то в реальному часі сума зобов'язань буде більшою ніж весь “прихід”, а на інші потреби коштів не буде. ...Хіба “лівак”, щось приховане. І так воно є, до речі. Але ми говоримо про здорові суспільні відносини як мету реформування.
Яким вважається нормальний рівень перерозподілу праці?
Нормальним (максимально припустимим) рівнем перерозподілу праці вважається 32%. Ця пропорція виникає як наслідок дії “закону Парето 20:80”. З ним у різних інтерпратаціях знайомі переважна більшість підприємців: 20 відсотків зусиль дають 80% результату, а 80 відсотків зусиль — 20% результату. Щоб вилучити максимальну паритетну кількість результату, треба взяти його середньозважену кількість. А це і є 32%.
Тобто, співвідношення чистої ефективної заробітної плати, що залишається в розпорядженні сім'ї та родини, і суми зобов'язань, що виникають у зв'язку з функціонуванням праці, має складати 2:1.
Що потрібно зробити, аби джерела фінансування з’явилися? Україна останніми роками активно позичає.
Тому і позичає, що власних поточних джерел фінансування суспільних процесів не існує. А треба їх створити. Для цього необхідно усунути дію чинника комунізації праці — ЄСВ і припинити утворення нового солідарного пенсійного стажу, а також зменшити ставку ПДВ наполовину. Вважаю реальним встановити її на рівні 12% і спростити його адміністрування (в першу чергу ліквідувати ПДВ-рахунки і податкові накладні; обліковувати зобов'язання до сплати за різницею “вхідних” і “вихідних” фактур).
Решта податків хай би протягом якогось (доволі тривалого) часу залишалися такими, як є, або трохи збільшеними (знову ж таки - в частині ставок): ПДФО 15%, персоніфікована частина соціальних внесків, з якої вилучено пенсійні 5%, податок на прибуток 20%.
Акцизи та мита - згідно з вимогами кон'юнктури торгівлі та умовами СОТ.
Чому саме такі ставки?
Така “конфігурація” основних податків утворює рівень перерозподілу праці ними в розмірі 36%, а в цілому перерозподіл ВВП - 32%. Нагадаю, що ці показники не враховують впливу акцизів, мит, рентних платежів, якими, звичайно ж, буде додатково перерозподілено частину і праці, і в цілому ВВП. Проте, якщо людина не палить, не п'є спиртного, не користується імпортними товарами і т.п., то вона має змогу цих податків не платити. Тобто, якщо людина поставить собі за мету заробити власною працею, то вона матиме змогу такої мети досягти. А це є вирішальним для суспільства.
Розрахунки показують, що отриманих державою коштів вистачатиме на покриття потреб зведеного бюджету та приєднаної до нього потреби обслуговування солідарної складової пенсійної потреби (імплікованого боргу), яка поступово спадатиме і вивільнятиме кошти для використання на потреби держбюджету. Сімейні ж бюджети матимуть ще достатньо коштів для розширеної економічної взаємодії (купівель та накопичень) і економіка буде інтенсивно зростати.
До речі — податок на нерухомість я пропоную скасувати. Нерухомість сама по собі не створює джерела фінансування для податків, вони потребують властивого джерела фінансування. Цим джерелом є праця. І якщо ми встановимо її перерозподіл податками на максимально допустимому рівні, то інші податки будуть його збільшувати і цим зменшувати ефективність суспільства. Натомість я б запропонував ввести податок на розкіш. Під цю категорію потрапляє не тільки нерухомість. А джерелом фінансування цього податку (як і самих предметів розкоші) є переважно інші доходи. Але зараз не про це мова. Нагадаю: говоримо про налагодження системи суспільних відносин шляхом нормалізації перерозподілу праці.
Не забуваймо також, що ми все ж говоримо про пенсійну реформу. Як Ви її бачите?
Оскільки джерелом фінансування податків і пенсійних потреб є одна і та ж економічна категорія — реалізована праця, — а її, як ми бачимо, бракує на виконання усіх зобов’язань і не тільки, то для реформування пенсійної системи треба здійснити два блоки заходів.
Першим завданням є нормалізувати перерозподіл праці, щоб створити в сімейному бюджеті джерело фінансування для поточних витрат, здійснення внесків у накопичення середньострокових витрат і у так чи інакше організовану систему накопичення приватної пенсії. Адже створення пенсійних накопичень потребує вільних коштів у сімейному бюджеті, мінімум 15 відсотків з яких будуть зв'язані цією системою на довгий термін. Практично — на 35 років. Про цей блок завдань ми вже поговорили.
Другим — створити власне механізм пенсійних накопичень, якщо буде визнано, що їх в Україні ще недостатньо. Бо вони вже є і діють. Наприклад, у відповідності з Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Якщо навіть рік чи два не буде державного механізму приватних накопичень - нічого страшного не станеться: крім згаданих недержавних механізмів для створення пенсійних заощаджень в умовах недовіри до держави та її фінансових інституцій люди можуть успішно “інвестувати в дітей”. До речі, набагато ефективніша інвестиція і ніхто не вкраде.
Проте, якщо держава наполягає на тому, щоб кожен громадянин накопичував кошти собі на пенсію, то вона, як на мене, повинна до всіх існуючих механізмів цього накопичення запропонувати і власний. Він повинен обов'язково повинен бути кредитно-фінансовим, компактним в сенсі, що внески громадян повинні бути якомога меншими, і найдешевшим, в сенсі, що відсотки, під які держава гарантує збереження і прирощення приватних пенсійних коштів, повинні бути найменшими. У фінансах це означає, що і ризики втрати цих коштів будуть найменшими. А як відомо, найдешевшою ціною грошей у державі є ставка рефінансування національного регулятора. НБУ в нашому випадку. Це дає можливість об'єктивно визначати ставку рефінансування як вартість національних грошей.
Можна детальніше?
З метою подолання проблем, про які ми говорили, була розроблена Альтернативна Концепція пенсійної реформи — реформи відносин перерозподілу праці, яка пропонує розпочати процес поступового та послідовного заміщення джерел фінансування пенсійної потреби суспільства з солідарних на приватні та протягом 35 років від моменту запровадження досягти мінімального залишкового рівня солідарної пенсійної потреби в суспільстві. Передбачається, що ті пенсіонери, які при виході на пенсію матимуть частину “солідарного” стажу, повинні отримувати пенсію з двох джерел: солідарного пенсійного фонду, який фінансується з бюджету, та з приватного пенсійного рахунку в тій частині, яку дозволятиме залишок цього рахунку.
Концепцією пропонується наступна система заходів:
- спеціальним законом про введення реформи в дію припинити утворення нового солідарного пенсійного стажу та нарахування на зарплату, що дасть можливість утворити в суспільстві момент виникнення своєрідного "залишку" солідарної пенсійної потреби (імплікованого боргу), який не буде поповнюватися і тому поступово згасатиме;
- усі основні податки встановити таки чином, щоб нормалізувати сукупний перерозподіл легально реалізованої найманої праці вже на момент введення реформи в дію;
- залишок набутого солідарно пенсійного стажу (імплікований борг) профінансувати з бюджету;
- усім працюючим відкрити приватні пенсійні рахунки зі спеціальним режимом функціонування в уповноваженій державній фінансовій установі;
- кожному працюючому поповнювати свій рахунок особисто в розмірі 10% від зарплати (від суми коштів, що залишається після сплати ПДФО це становитиме 15%);
- на залишки коштів на рахунках нараховувати відсотки за ставкою, близькою до міжнародної вартості грошей, як протягом періоду накопичення, так і використання;
- неспожитий залишок приватного пенсійного рахунку успадковується за звичайними правилами успадкування;
- протягом періоду накопичення тимчасово вільні кошти з рахунків використовувати, як інвестиційний ресурс;
Про який обсяг дотацій йде мова?
Не веду мову про обсяг дотацій. В цьому випадку коректно вести мову про обсяг коштів для фінансування солідарної компоненти пенсійної потреби — імплікованого боргу. У початковий момент введення реформи в дію пенсійна система потребуватиме на ці цілі 250-260 мільярдів гривень у річному вимірі. Через те, що новий солідарний пенсійний стаж не буде утворюватися, а відповідно — імплікований борг не буде поповнюватися, він почне поступово спадати. Тенденція цього спадання також відома: в перші роки він буде спадати значно інтенсивніше, пізніше — повільніше.
Розкажіть про механізм функціонування спадкових пенсійних фондів.
Для фінансування приватної частини пенсійної потреби Альтернативною Концепцією пенсійної реформи пропонується створення приватних успадковуваних пенсійних рахунків громадян зі спеціальним режимом функціонування у спеціалізованому державному пенсійному банку чи у спеціалізованому відділенні Ощадбанку.
Концепцією пропонуються наступні умови формування та використання приватних пенсійних рахунків:
- внесок у розмірі 15% від суми, що залишилася від отриманої зарплати після оподаткування ПДФО, вноситься особисто працівником щомісячно;
- внески громадян України гарантуються державою під облікову ставку для пенсійних нагромаджень 6% річних і капіталізуються щомісячно. Вказана ставка обрана з тих міркувань, що вона близька до ставки міжнародної вартості грошей, а внески у розмірі 10% від зарплати з помісячною їх капіталізацією під 6% річних за 35 років утворюють практично такий самий фонд пенсійних нагромаджень, як і внески у розмірі 35% від зарплати без капіталізації за той самий час. Прогноз ВВП показує, що протягом перших 5-6 років від запровадження реформи така ставка є для економіки України цілком посильною. Треба наголосити, що дуже важливою умовою функціонування механізму приватних накопичень є прив'язка відсотка, під який держава гарантує їх збереження та прирощення, до ставки рефінансування Національного банку;
- спеціальних компенсаторів інфляції не застосовується, оскільки база їх поповнення - заробітна плата - достатньо повною мірою враховує інфляційні процеси, крім того з часом сукупна величина пенсійних рахунків утворює значний фінансовий важіль, який протидіє інфляції;
- протягом періоду нагромадження під-час трудової діяльності працівника кошти використовуються банком як фінансовий ресурс для кредитування комерційних проектів і окупних програм розвитку економіки;
- приватний пенсійний рахунок особи не може бути предметом застави і на нього не допускається звернення вимог кредиторів;
- використання коштів з рахунків їх власниками дозволяється виключно після їх виходу на пенсію;
- нарахування процентів на залишок коштів у період використання продовжується;
- щомісячний розмір суми використання коштів визначається власником особисто на підставі консультацій з фінансовим менеджером банку або приватним фінансовим консультантом;
- невикористаний особою залишок коштів на рахунку після її смерті або в іншому передбаченому законодавством випадку успадковується за звичайними правилами успадкування та оподаткування спадщини;
- нарахування процентів на залишок коштів припиняється у випадку смерті власника рахунку або при виїзді громадянина на постійне проживання в іншу державу.
Який ефект в результаті можемо отримати від запровадження Альтернативної Концепції пенсійної реформи?
По–перше, ми знімемо "навантаження" на заробітну плату, усунувши головну причину тінізації економіки. Податкові та соціально-пенсійні зобов'язання будуть відповідні до розміру поточного джерела для їх фінансування. Це створює умови для зникнення корупції, без якої нинішня економіка просто не може існувати. По –друге, бюджет отримає достатні надходження з профіцитом. Не треба позичати. По-третє, обсяг економіки зростатиме, а потреба покриття імплікованого боргу — спадатиме. Це означає, що держава багатітиме, отримає більші можливості. Українці забудуть про проблему пенсій, яка от уже з 15 років не зникає з екранів, газетних шпальт і ...риторики маніпулятивних виборчих кампаній. А ще — укріпиться національна грошова одиниця, яка ляже в основу накопичень громадян. Суспільство буде багатіти власною працею. Покращиться конкурентоздатність України як суспільства і як держави.
При втіленні запропонованої системи Україна отримає значний власний інвестиційний ресурс, сформований на приватній основі, який за десять років складе понад 100 мільярдів доларів США за нинішнім курсом.
Хоча гроші — то є плинна річ, бо змінюється їх масштаб і вартість, але мова йде про повернення в сім'ю та родину третини надбань за час повноцінного трудового життя кожного з її членів. Цим збалансовується взаємодія головних суспільних інститутів: сім'ї, родини, громади, праці, нагромаджень і приватної власності, та їх взаємодія з державою. Суспільні відносини набувають природності, більшої відповідності суспільним уявленням українців про справедливість, а відтак — суспільство набуває сили і створюються умови для Миру в Україні.
Таким чином, пропонована Концепція є не просто концепцією пенсійної реформи, а концептом початку оздоровлення суспільних віносин в Україні, надання їм природності, притаманності українському суспільству.
економіст,
Товариство "Мале Коло".
