Украинцы – праздниколюбивый народ. Новый год, Рождество, Пасха, День памяти и примирения – это то, что больше всего мы ждем и ярко отмечаем.
Є й інші червоні дні календаря – ми їх теж поважаємо. Щоправда, тільки повага ця часто не заради радості, а заради корисливості: додатковий вихідний – ура! Таке цинічне ставлення склалося в багатьох українців і до Дня Незалежності.
Але ж пам’ятаєте, як 1991 року ми кричали “Ура!” й глибоко вірили в неминуче гарне незалежне майбутнє нашої країни. Не так і не все склалося, як мріялося. Але смак свободи й того, чого ми досягли й зараз маємо, можуть оцінити ті, хто не мав цього раніше. І про це не варто забувати.
Незалежність – це коли є варіанти
Ви, підприємці зі стажем і досвідом радянського минулого, ким були? Варіант один – найманим працівником, підлеглим. Хотіли б повернути собі цей статус? Не думаю, що серед наших читачів знайдуться ті, хто скаже так.
І я не хочу. Точніше, хочу, щоб у мене – найманого працівника – був вибір, у кого працювати. Працювала й у держструктурі, і в бізнесменів. І повертатися до першого варіанта, повірте, бажання ніякого. Коли працюєш у вільної та незалежної людини, то й сам відчуваєш себе людиною – вільною й незалежною. І це лише епізод...
У незалежність в’їхали на візку
Дослідник українського менталітету В. Янов свого часу визначив головні особливості нашого народу. Він дійшов висновку, що українці мають сильний інстинкт самозвеличення й слабкий інстинкт підпорядкування. Звідси й наш індивідуалізм. Коли 1953 року він виклав свою теорію на конференції в Римі, багато вчених зафукали його.
Але! На початку 90-х років минулого століття саме ці два інстинкти яскраво проявилися в мільйонів українських безробітних. Викинуті за ворота фабрик і заводів люди змушені були індивідуально добувати кошти на прожиток. Узяли візок і вперед – будувати своє незалежне майбутнє.
Тисячі з таких візковозів сьогодні успішні бізнесмени. А це – окремий показник її – нашої незалежності.
Залежність заради незалежності
За останні роки цифри зареєстрованих підприємців стрімко худнуть. Індивідуальна праця стає дедалі вразливішою.
А що з нашою незалежністю? Вона теж кровоточить ранами, нанесеними ворожою пристрастю її знищити. І найнебезпечніше, що багато ран – від внутрішнього ворога.
Так, ми зараз дуже залежимо від зовнішнього світу, який допомагає нам відстояти Україну. І тут варто звернутися до філософської думки казахського академіка Кшибекова. Він уважає, що абсолютної незалежності немає, як й абсолютної залежності. Ці поняття взаємопов’язані.
Незалежність – це стратегія. Залежність – тактика. Стратегія не змінюється. Тактика – змінюється, і цим вона повинна допомагати стратегії.
Стратегія правильна, над тактикою – працювати
Немає сумнівів, 1991 року наша країна сформувала стратегію правильну. Точніше, вона інстинктивно відродила те, що накреслили сто років тому учасники Братства тарасівців, яке виникло (зверніть увагу!) 1891 року в Полтаві.
У політичній декларації “Вірую” тарасівці розглядали Росію як окупанта України, який поневолив наш народ; звинувачували в знищенні української мови, вимагали повної державної незалежності...
Однак тактичних інструментів досягти бажаного не вистачило ні тоді, ні за часів Грушевського.
…2018 рік. І знову вона – Росія. Така прекрасна своєю культурою, літературою, талантами людей. І така жахлива у виконанні нинішньої політичної “еліти”, яка страждає маніакальною ідеєю поневолення сусідніх народів.
У контексті нинішніх подій слово незалежність – це не просто червоне число календаря. Це те, за що наші сучасні тарасівці ціною життя захищають. Вони щиро вірять у перемогу. І ми віримо.
З великим і дуже важливим святом для всіх нас – Днем Незалежності! Слава Україні!
Ольга Калниш
