Внимание! Эта страница является архивной, возможно материалы опубликованные на ней уже устарели. С актуальной информацией для предпринимателей вы можете ознакомиться в газете «Частный предприниматель»
Близько три тисячі років тому в Південній Європі на Апеннінському півострові жило собі одне невелике плем’я латинів. Говорили латини мовою, яка згодом звучала в країнах Західної Європи, Північної Африки й Західної Азії. Та, незважаючи на таку популярність, латиниця відмерла. Українська ж мова, яка почала формуватися водночас з латинською, яка близько 700 років була під гнітом чужих мов, живе й розвивається. Уявляєте, носіями якої Великої мови ми є.
Ономастична плутанина
Очевидно дехто дуже великим уважає себе, тому й береться запроваджувати власні правила. Один підприємець розповів, як у нього виник конфлікт з учителькою. Сіячка розумного ім’я його сина Євген писала й вимовляла як Евген. Вона вперто запевняла, що Євгенів взагалі в українській мові не існує. Свідоцтво про народження, яке фіксувало написання слова з буквою Є, для неї – не аргумент. Що робити в такому разі? Приносити новітні словники української мови, рецензовані Інститутом мовознавства, й показувати правильне написання.
Пригадується ще одна незначна, але показова суперечка. Один підприємець своє ім’я по батькові писав без апострофа – Вячеславович. У відповідь на зауваження словник, як доказ, пред’являв, проте чоловік помилявся. Він просто не знав, що аргументи його застарілі – в українському правописі на початку 90-х років минулого сторіччя відбулися зміни. Ім’я В’ячеслав та похідні від нього пишуться за правилом через апостроф.
А плутанину з Білоруссю створили не мовознавці, що полюбляють змінювати правописи, а звичайні українці. Мовознавці, навпаки, намагаються розплутати це „творіння”. Професор Олександр Пономарів зазначає, що як тільки комусь із керівників Білорусі заманулося, аби всі називали їхню країну Бєларусь, то першими відгукнулися українці. Ті, хто каже “Бєларусь”, гадають, начебто вони цим виявляють повагу до Білорусі. Учений застерігає, що не можна цього робити коштом такої самозневаги, нехтуючи власну історію й культуру свого народу. Скажімо, поляки писали й писатимуть Бялорусь, а греки – Левкоросія (від левкос – “білий”). І це аж ніяк не принижує ні білорусів, ні їхньої незалежності.
Тож прислухаємося до поради науковця – будемо називати нашу сусідку Білоруссю. До речі, російською мовою ця назва також пишеться з літерою о – Белорусь.
Непривабливі обличчя
Не всі підприємці, на жаль, усвідомлюють, що наймані працівники – це обличчя їхнього бізнесу. Особливо коли працівник прямо спілкується з клієнтами. Якось у супермаркеті один голос примусив мене дістати ручку й папірець і швидко занотувати ось такий мовний потік: „...потом воно вижарюється, і таке ето самоє... хрум-хрум... ви шо!”
Належав цей словесний „вінегрет” симпатичній дівчині, яка презентувала чи то якесь печиво, чи то якісь сухарі. Відверто кажучи, хотілося запитати не про рекламоване „хрум-хрум”, а про освіту цієї красуні й хто її сюди поставив. Промайнула й така думка: а раптом це свідомий маркетинговий хід – привертати увагу абракадаброю. Я, наприклад, відреагувала. Але як не хочеться вірити, що так зухвало можуть знущатися з нашої мови.
А ви бачили, щоб продавали не товари, а ціни? Мені доводилося. Один рекламний плакат запрошував до меблевого салону: „Пропонуємо тільки для вас привабливі антикризові ціни за меблі”.
Що ж то воно таке? Приходиш, приносиш меблі – натомість отримуєш привабливі ціни? Напевно треба було пропонувати або привабливі ціни на меблі, або меблі за привабливими цінами.
А магазин тканини зазивав покупців конкурентноздатними цінами. Хтось не витримав і зверху крейдою написав КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІ – рекламна вивіска враз перетворилася на шкільну дошку з виправленими вчителькою помилками...
Отож запам’ятаймо, що перша частина слова пишеться конкуренто, а не конкурентно. Повністю ж українською мовою буде – конкурентоспроможний, російською – конкурентоспособный.
Сучасні Проньки
Ви не відчували себе в ролі кумедної Проні Прокопівни з кінострічки „За двома зайцями”? Я – так. А траплялося це під час вживання іноземної лексики. Особливо виходило „по-модному, по-хранцуськи”, коли доводилося залучати слова, що до словників не встигли потрапити. Буває й таке, що у вчених різний погляд на написання того чи іншого слова. Так, у російсько-українському словникові, укладач якого доктор філософії у філологічних науках, можна знайти: риэлтор (рос.); офф-шор (рос.) – оф-шор (укр.); секод хэнд (рос.) – секонд хенд (укр.).
Правильне ж написання, яке рекомендують академічні видання, таке: риелтор (рос.), офшор (рос. й укр.), секонд-хенд (рос. й укр.).
Серед ділового люду часто можна почути слово прецендент. Тоді як правильне його вживання – без букви н у другому складі, тобто прецедент.
Отже, якщо є сумніви щодо написання невідомих слів, доцільно замінити їх зрозумілими відповідниками або завітати до словника. Як на мене, то краще до академічного.
Ольга КАЛНИШ, редактор
